Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/models/item.php on line 877
Неділя, 04 квітня 2021 19:04

Дзвони великодні дзвонили, коли у світ прийшов…

Додала
Дзвони великодні дзвонили, коли у світ прийшов… Дзвони великодні дзвонили, коли у світ прийшов…

На Верховині коломийки –  це не лише голос віків, це – духовний скарб наших попередників прийдешнім майбутнім поколінням.

Давно виношував бажання від  визнаних у народі її носіїв записати коломийки одного села. Його вибір вправ на неповторне в Тереблянській долині село Колочаву. Його присілки  розбіглися по  мальовничих  горах та полонинах Боярський хребет, Горб, Дервайки,  Тисової, Стримби, Стременоша, Красної, Рози… Всі події, що протікали в них, завжди оспівувалися народом в співанках та коломийках. Пошукова кількарічна праця Івана Васильовича Хланти увінчалася успіхом. Зібрані тут, упорядковані і розбиті на жанрові розділи коломийки та співанки лягли в основу 824-х сторінкового літературно-художнього видання «Співаночки мої милі» (2020).

Зі студентських років захоплююся творчістю мого земляка. Іван Васильович працює в кількох напрямках як фольклорист, літературознавець, бібліограф, мистецтво та краєзнавець, педагог… Його надбання окрема сторінка мого життя. Змалку полюбив народну пісню, коломийки, колядки, дотепне слово фіглярів, оповіді, приказки, притчі, перекази та казки, які чув між дорослими під час роботи на полі та в зимовий період. Ця його любов до народної творчості залишилася з ним на все життя. Стала його незмінним дітищем, людською гордістю, ніким незбагненною жагою і змістом його буття. Ще підлітком від старшої сестри Христини записав 200 коломийок та 10 казок. За розповідь «Казка про трьох мисливців» на шкільному конкурсі став переможцем і отримав найпочесніше визнання «Наш казкар».

Батьки вирішили дати синові можливість продовжити навчання. Його перевели у Драгівську середню школу. Вчителька рідної мови, керівник літературного гуртка Марія Шпилька свого обдарованого вихованця Івана Хланту привела в районну літстудію, якою керував Микола Рішко. Тут він познайомився з літераторами  Юрієм Керекешем, Олександром Маркушем, Василем Коханом, Юрієм Шкробинцем та іншими. Їм вперше прочитав свої поетичні рядки «Іде весна широким кроком», «Сіяє сонечко навколо», «Де росте пахуча м’ята», «Знову іду я до калини», «Пожовтіло листя»…

Допитливий розум привів сільського хлопця до Ужгородського державного університету. У серпні 1959 року став студентом українського відділення філфаку. Його талант мужніє і формується під впливом професора Петра Пономарьова та доцента Павла Лісового, які укріпили в ньому небувалий інтерес до народної творчості. З дипломом свою трудову діяльність розпочав у донецькій області, вчителював в селі Лази на Тячівщині, директорував у восьмирічці села Біловарці, рік інспектору вав у Тячівському райвідділі народної освіти. Одночасно трудився на бібліографічній та науковій нивах.

Народився в селі Копашнево що на Хустщині 20 квітня 1941 го. Тому особливу увагу звертав на  рідне село. В рідній школі заснував чи не єдиний на теренах України народний літературно-мистецький музей. З дня його відкриття Копашнево на Україні  стало своєрідною духовною меккою. Щодня сюди завертають люди не лише району та області, але й туристи зі всієї Європи, які авто туром мандрують по нашій державі. Що тут вражає гостей? Сам музей. Це – своєрідний храм людської душі, мудрості, таланту, безсмертних творінь людських рук… Тут зібрані книги всіх письменників Закарпаття, картини визнаних у світі майстрів пензля Срібної Землі, вироби народних умільців, фольклорні фонозаписи, збережений для прийдешніх поколінь народний досвід, широке розмаїття обрядів, звичаїв та традицій бойків, лемків, гуцулів. За усім цим розмаїттям експонатів стоїть подвижник незбагненного світу невичерпної і не міліючої краси душі народної і нашого менталітету. Іван Хланта завжди заклопотаний чоловік. У Ужгороді його застанеш рідко. Він завжди в дорозі. За роки плідної пошукової роботи написав і видав понад 150 літературознавчих, фольклорних і краєзнавчих книг. У свій час  на окремі з них я написала рецензії: «І стало Копашнево духовною столицею краю». Це - мій відгук на 444 сторінковий подарунковий путівник «Народний літературно-мистецький музей Копашнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Хустського району». В нім відвідувачів чекають поглиблені і пізнавальні розповіді про виставлені в залах унікальні експонати, які примножують честь і славу рідного села, батьківської землі та отчого порогу.

«Земля ця серцем обігріта, багата мудрістю віків» – це моє враження  про книгу Івана Хланти «Моє село». В нім залишились рідна школа, друзі, виплекані в юнацькім серці найзаповітніші сподівання, світлі мрії та стверджуючі християнську віру надії…З цього села вийшло 150 священиків, які служать в країнах ближнього й дального зарубіжжя… Нововидання науковця Івана Хланти «Відлуння літературного Закарпаття» уміло нарощує художньо-естетичний смак читача, духовно збагачує ґрунтовними пізнаннями, проявленими сьогоденням на царині сучасного крайового літературно-животворного процесу.

Скільки думок викликає рецензія «І серце заб’ється – оживе, як ці коломийки почує» на книгу Івана Хланти «Коломийкарі Закарапття». З самісінького коріння селянського роду коломийка безперервно перетікала у людські душі. Вона оберігала своїх синів на чужинських вітрах, на світових дорогах заробітчанства, під час тривалих пошуків свого щастя, долі, на дорогах двох світових воєн… Вивершена селянською любов’ю, розумом і силою духу вона вплела в себе і вмістила всю емоційну красу людської душі, вулканічні виверження прихованих від заздрісного ока почуттів, емоцій, вражень і щирих душевних поривань. 712 сторінок цієї унікальної антології проявляють красу, силу і довершеність нашого буденного життя і знайдуть живий і жвавий відгук в невгамовних серцях людей, які так щиро і віддано люблять усну народну творчість рідної серцю Верховини.

Нова робота Заслуженого діяча мистецтв України Івана Хланти «Як чоловік кішку вчив працювати» одразу привернула мою увагу. Так появилася нова рецензія «Знайде казка ключик до кожного серця». На книжкових полицях багатьох шанувальників казок вона теж знайшла своє чільне місце як і її попередники «12 місяців», «Три золоті слова», «Біля райських воріт», «Добра наука», «Гора до неба», «Чарівне серце», «Казки одного села», «Дерев’яне чудо», «Казки Буковини, Верховини, Покуття, Підгір’я, Карпат», «Казки та  легенди з-під Хустського замку» та інші. До них дуже вдало вписалося і це нове видання. Читачеві воно висвітлить широку можливість по-новому подивитися на світ, в якому живемо, радіємо чи сумуємо, творимо, допоможе звернути увагу на ті проступки свої, жадання, часом неоправдані ризики, які інколи підштовхують людину на хибний крок, змушують оступитися, заволодіти чужим майном чи незаслужено заробити, або привласнити собі чиюсь славу…

Більш, як 260 років тому на незайманих просторах Бачки в Сербії поселилися перші переселенці-українці з передгір’я Карпат. Гнані нуждою, злиднями і безправ’ям, власним лихом і горем, панськими утисками, свавіллям і переслідуваннями, бажанням нажити власний наділ землі, відшукати бажану роботу і просте людське щастя. З їхньої працьовитої і легкої руки на раніше спустошених турецькими війнами землях вперше зарясніли рясні сади і розлогі виноградники, появилися новозбудовані ошатні будиночки. Життя переселенців поволі стало налагоджуватись. Розкидані долею горяни по світу як найдорожче  оберігали свою культуру, духовність, пісні і танці, рідний говір і християнську віру. Іван Васильович побував у цих краях, записав, упорядкував і видав окрему книгу «Пісні над Дунаєм». Народні пісні русинів (українців) Сербії. Це вони скупали у водах Дунаю 899 пісень. Увійшли вони і склали 43 розділи. Розглядаються як пісні-забавлянки, жартівливі, танцювальні, обрядові, колискові, вівчарські, соціально-побутові, рекрутські, вояцькі, весільні, духовні, баладні, емігрантські, пісні літературного походження, наспіви про кохання та незрадливу любов. Віками вони ретельно відшліфовані і несуть в собі елемент людської спостережливості, мудрості, набутої в житті народної педагогіки, основаних на моральних, етичних і естетичних цінностях та смаках мешканців місцевих сіл Нове Орахово, Коцура, Кула, Вербаса та інших поселень південно-слов’янських русинів, коріння яких має українські витоки.

Казковий епос Закарпаття поповнився новим унікальним літературно-художнім виданням фольклориста Івана Хланти «Казки та легенди з-під Хустського замку». На 914-ти його  сторінках надруковані 210 казок. Записані вони від оповідачів Юрія Баняса, Івана Тимка, Михайла Пуравця, Івана Крьоки, Марії та Мирослава Росохи, Михайла Томишина, Петра Ковчара, Сергія Клованича… У сяєві добра свого серця, світлої людської мудрості ними молоді передані поняття про чесність, порядність, працелюбність і розум, чистоти моралі і патріотизму як неперехідних і найважливіших цінностей, назавжди повернутих із пам’яті забуття і невідворотності.

Осягнути Хлантового вкладу у мистецтво і культуру Закарпаття, України та світової спільноти майже неможливо. У рецензії «Збирач скарбів нетлінних» описала долю самого народознавця. На порозі нового тисячоліття ним виданий новий унікальний бібліографічний покажчик «Літературне Закарпаття у ХХ столітті». Тут оброблені цінні бібліографічні матеріали на 236 письменників Закарпаття, подані іменний покажчик, який охоплює 32 сторінки книги. Іваном Васильовичем написані нариси про літературне життя і творчу діяльність Дмитра Вакарова, Юрія Керекеша, Дмитра Кешелі, Юрія Мейгеша, Семена Панька, Петра Угляренка, Володимира Ладижця, Степана Жупаниниа, Івана Чопея, Петра Лінтура, Омеляна Довганича, Карла Копинця, Івана Чендея, Василя Густі…

Як невтомний шукач і народознавець обійшов десятки сіл, містечок, хуторів, присілків і міст у рідному Закарпатті на Бойківщині, Гуцульщині, Кубані, по румунських, сербських та хорватських селах україномовного походження. Про володаря народної мудрості написана художньо-документальна повість «Сліди на землі» (2000) письменником-хустянином Іваном Губалем. Свої твори йому присвятили Микола Рішко «Шукач чарівних перлин» (2001), ліро-філософська поема «Лицар духу» (2004) та провідного науковця Івано-Франківщини Володимира Качкана, який склав унікальний бібліографічний покажчик «Іван Хланта» (2008).

Задумів у серці Івана Васильовича багато. Для прийдешніх поколінь 80-річному ювіляру щиро хочеться зберегти найкращі зразки ще до кінця недоспіваної душі українця, його опоетизованого світу та того, що народилося, вкоренилося і дало буйні сходи на ниві людської мудрості, пізнання самого життя та не окреслених зору просторів Вселенної.

У матеріалі «Своєму людові повертає приховані у часі скарби»  розповіла про зворушливу, справді хвилюючу і незабутню зустріч провідного етнографа та фольклориста народнопоетичної творчості Срібної Землі з вихованцями Виноградівського вищого професійного училища – 34, яка відбулася недавно. Молоді автори поетичного слова Тетяна Соболєва, Вікторія Секереш, Таїсія Пилип, Діана Гевді та Ганна Кайло щиро привітали тоді Івана Васильовича як знавця рідної мови, зрілого філолога-науковця та академіка з пам’ятною в їхньому житті подією і миттю згаданою зустрічі. Із щойно виданого альманаху молодих авторів училища «Мужніє душа, коли мрія злітає вище зірок» вони зачитали власні твори. Свої анкети життя вони ще не заповнили вагомими речами і справами, однак щиро прагнуть жити, вчитись і творити для рідної України, для свого народу, у якого таке глибоке коріння роду, вікове нашарування культурних надбань, яке нам  слід цінувати, оберігати і спільно примножувати.

За сумлінну багаторічну подвижницьку діяльність і ревне натхнення та пошук на ниві духовного відродження України Іван Хланта став лауреатом престижної премії імені Ірини Калинець (це – високе визнання за здобуту перемогу у номінації «Білі плями  історії України»).

Постійно чоловік вслухається в гомін віків. У всеслав’янському світі напевно немає ще однієї такої величної, сильної і непересічної натури, як Іван Хланта. Лише за останні 16 років він видав «Богородичні пісні» (2003), «Ой видно село» (пісні села Арданово, 2003), «Пісні Іршавщини (2005), «Покаянні та похоронні пісні» (2007), «Співайте Богові нашому, співайте» (2008). Ним зібрані «Коломийки Боржавської долини», пісні кубанських козаків, українців, котрі проживають на Мараморощині та в Банату в Румунії… «Пісенна хвиля Оглядова», які співаються в селі Оглядів Радехівського району на Львівщині. До речі, раніше ним видані пісні Стрийського та Турківського районів. В цих мелодіях етнічні символи, коди, помисли, національний колорит, ще не виспівана душа українця нерозлучного з нею ні під час відпочинку, ні під час роботи. Роботящі руки цього чоловіка не знають втоми. В нім невситима жага творити, привносити окриленість і задоволення всім і бажання як в хвилини зажури, так і в миті світлої радості, коли пісня підносить серце і людську душу до такої високості, де вже зоріє тільки чисте небо, бархатисті зорі і слава Всевишнього. Прозріває прагнення і пісенне поривання до свободи, як мірила української нації і її духовності. Пісні різні за вдачею, характером, голосом і відчуттями, але вони гарно вписуються в животворну канву сьогодення. Наче з далекої вічності наші предки уважно вдивляються в наші обличчя, по праву тішаться і пишаються нами, бо свято вірять і добре знають, що нитка історії не перерветься, а пісня назавжди залишиться єдиною розрадою і втіхою людської душі, її честі і совісті, стане невичерпним джерелом найціннішого Божого дару – рідної мови.

Хай хода 80 річного Івана Васильовича і надалі буде твердою, впевненою і несхитною, а кроки надійними, щоб до намічених нових горизонтів пошукової діяльності він прямував не оглядаючись, щоб завжди вчасно повертав з небуття цінні перлини людської душі та дивовижні її витвори, як і успадковану від наших предків мудрість.

Марія Конкіна

керівник Виноградівського відділення МАЛіЖ

 


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/templates/default/item.php on line 248
Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.