«Виноградівські пацьорки або мистецтво на мамочках» – це вже в процесі нашої розмови усміхаючись зауважили дівчата. І зовсім нічого дивного, що замість того аби сходити в салон краси зайвий раз, чи зайнятись, як зараз модно казати, шопінгом, жіночки бавляться пацьорками.

Читаючи мої висловлювання що до мистецтва  із захопленим вигуком – гарно, б`ютифул, гадаю виявляться ті читачі, які приймуть іншу сторону. Сьогодні про мистецтво говориться, друкується чимало матеріалів.

Завершується 2013-2014 навчальний рік, та не у всіх учнів району завершується навчання. І це стосується не лише випускників, попереду в яких іспити, тести, співбесіди, екзамени, а й вихованців Малої академії наук Виноградівського районного центру позашкільної роботи з дітьми.

Виноградівський геріатричний пансіонат побудований у 1987 році. Розрахований на 240 осіб. Зараз там проживає 206 стареньких, одиноких, інвалідів, хворих… людей з усієї області.

У нас 4-х разове харчування – розказує Степан Петрович Керечан, керівник закладу, котрий ось уже 42 роки, як займає цю посаду. Прослідковуючи його  слова виглядає все так:

Кожне відкриття виставки, якщо визначити одним словом – це яскравість. Не святкова і збуджена, як зазвичай, а яскравість з чітким, чистим, хвилюючим трепетом.

Що ж, Шандор Зіхерман  потрапивши в Україну цими днями (власне,  до Виноградова), відкрив свою ювілейну виставку. Нічого особливого, то є звичайний художник, може, трішки ненормальний, і це лише тому, що норма для нього то є шаблон, а життя під трафарет не цікаве, адже, як каже сам герой – «Не всі ненормальні – генії, але і не всі генії – ненормальні».

«IREN? Нет. Не продаю ни за какие деньги – эта девушка меня любила и я ее любил»  – сказав і квапливо, але дуже обережно,  почав  діставати картину з  м’ягенького конверту.

–  І навіть їй не подаруєте?

– Три работы написал  и ниодну ей не подарил.  Как то, она меня спросила – «А которую подариш  мне?» Никакую – говорю,  –  они все будут находиться в лучших музеях мира. И когда ты туда прийдеш, то  в восторге увидиш себя.

Фізик за освітою,  романтик в душі, «не поет», філософ за покликанням – Говбан Іван Петрович.

Ну, що ж, на моє прохання надати свою біографію Іван Петрович пожав плечима, усміхнувся й промовив: «А мені нічого  сказати про себе окрім того, що я пишу». 

В царину спокою і тиші мертвою ходою увірвалась музика, пробіглась росою по щоках і зупинила дихання на пісні, тої миті, як оживають портрети. Тільки подумати у дві години вмістити життя людини та ще й пронизати рідними нотами.

Пахне оксамитом і вранішня імла, шукає виділені миті з поміж буденного тепла затоплені, залиплі…