Цикл виставок під такою назвою розпочався в травні 2015 року, і чотири роки різні міста Карпатського регіону мали змогу познайомитися з творами мистецтва сорока одного художника.

На його життєвім порозі – зоресяйних шістдесят. Це вже вдало і уміло  подоланий перевал. З висоти серпантину можна оглянутися і побачити  пройдений шлях. Оцінити все досягнуте і зроблене, відчути свої здобутки, втілені в життя бажання і мрії, побачити нові горизонти, до яких ще ця зріла людина прагне дійти.  

Картину було написано американським художником із Окленда штат Каліфорнія в 1972 році. З тої пори вона обросла такою великою кількістю зловіщих легенд, страшних історій, що її назвали «самою страшною картиною в світі».

Солодкий щем охоплює Станіслава Аржевітіна, коли з Києва вирушає на Закарпаття, у Верхню Тереблянщину. Тут свої води несе невгамовна порожиста Колочавка, а в далині синіють верхи гір Боярського хребта, Горба, Дервайки, Тисової, Стримби, Стременош, Красна, Роза…

Виноградівська центральна районна бібліотека продовжує поповнювати імпровізований список відомих постатей Виноградівщини, які є своєрідними творцями історії та культурної спадщини нашого краю.

8 квітні 1971-го року у Лондоні пройшов перший Всесвітній ромський конгрес. Тоді спільнота цього народу визначилася і офіційно  запропонувала внести у світовий вжиток єдину назву своєї нації «роми» (Єдина Росія називає цю національну меншу населення «циганами»).

Про цілу поетичну книжку Ірини (а це саме книжка, а не збірка), можна в загальному сказати словами однієї з її поезій: "про таке не прийнято вголос".

Ну, що назад в майбутнє!  Якось так можна визначити жест відомого краєзнавця Івана Біланчука, автора книги «Теково. Село на берегах Тиси».

Найближчим часом Іван Іванович планує видати нову історичну книгу «Виноградів – моє місто». А зараз люб’язно ділиться спостереженнями, власне, цілим розділом «Культура і мистецтво» майбутньої книги з читачами видання «Виноградівські Вогні».

Дивитись частину першу  "Перед тим, як розпочати…" 

Дивитись частину другу «Виноградів – моє місто» музична культура"

«Знаєте, я без цього вже не можу. Немає такого дня, аби я не зайшов у майстерню та бодай трішки не помалював. Більшість часу проводжу саме тут»

От яка потреба в людини – не дай їсти, не дай пити... але дай помалювати. Залиш мене в спокої з собою, з гармонією світу, дай навернути  фрагменти сфотографовані пам’яттю, щоб накидати штрихи... з них таки вийде картина.

"Постійно діюча галерея Павла Кутлана" - читати

20 листопада Вадиму Олександровичу Турченко виповнилося б 45.  Та вже 5-ий рік перебуває у небесних вимірах. З гранітної дошки уважно споглядає за ходом життя своїх односельчан, близьких і рідних, за внуком Вадимом, який щодня прямує до школи і проходить повз дідуся, віддаючи йому честь і шану...