Особистості (115)

На Верховині коломийки –  це не лише голос віків, це – духовний скарб наших попередників прийдешнім майбутнім поколінням.

Учителю! Пораднику і друже!

Ви вибрали дорогу не просту.

Ми вам сьогодні дякуємо дуже

За Вашу працю вчительську святу!

За 75 років районка тричі змінювала свою назву. Була «Сталінський прапор» (з 16 грудня 1945-го), «Прапор комунізму»(з 26 червня 1955-го) і останній вибір – «Новини Виноградівщини» (з 1 січня 1991-го).

До Василя Андрійовича сили поверталися поволі. Коли виписався з лікарні, повернувся до Виноградова і  на роботі приступив до виконання своїх службових обов’язків, до кабінету запросив Марію Андріївну. Жінка неспішно ввійшла до приміщення, уважно подивилася на шефа. Попросив її присісти.

В розмові з медиками довідалася, що головний лікар районної лікарні, комуніст Василь Андрійович Гіріц у свій  одружився з Сестрою Милосердя, служебницею Згромадження святого Вікентія де Поля, яке існувало при Виноградівській римо-католицькій церкві. Входило до нього четверо монахинь. Виникла ціла низка запитань, які не давали мені спокою. І я почала шукати сліди бодай одної з них, яка ще є живою. Так і потрапила на вулицю Ватутіна, 13. Тут жила самотня колишня монахиня Агіна, Доріка Юріївна Часин, в минулому  операційна сестра районної лікарні.

Своїми думками з нами поділилася Тамара Михайлівна Підгородецька, колишня вчителька англійської мови Виноградівської школи-інтернату:

Розмову з Ніною Федотівною перервав телефонний дзвінок. Поки жінка розмовляла з колегинею, спіймала себе на думці, яка вона цікава співрозмовниця.

Протягом 33-х років поспіль Василь Андрійович Гіріц був головним лікарем Виноградівської районної лікарні. Постійно дбав про охорону здоров’я трудящих району. Яким він був, запам’ятався і живе у спогадах людських поговоримо далі…

Коли людина поруч і роками сумлінно виконує свою справу, все, що вона творить, сприймається як належне. Згодом, коли її не стає починаєш відчувати, як чогось не вистачає. Починаєш оцінювати, зважувати, порівнювати і усвідомлювати, як вона багато значила для людей і суспільства. Не забулась, ні на йоту не зменшилася вагомість її праці, не стерся її слід у пам’яті людській. І далі вона продовжує жити у справі, якій віддала своє життя, молодість, здоров’я, усі природні нахили і сили. Хоч давно переступила поріг безсмертя, але справа її і слава продовжує свою ходу у плині часу, живе у прийдешнім дні.

Два десятки дитячих книжок, численні публікації в часописах і періодичних виданнях, організація конкурсів для творчих дітей, сотні зустрічей у школах і бібліотеках Закарпаття – це результат літературної праці письменниці Юлії Драгун, якого вона досягла всього за 11 років.

Сторінка 1 із 9