Щож, лівша, який не вміє лагодити побутову техніку, чи будь які інші приладдя по господарству, дивним чином, самотужки опанував техніку живопису, бо виявляється змішувати фарби, створювати кольори на полотні – це те, що Федір Сільваші уміє робити найкраще. Хоча, перед тим, як взяв до рук мистецького пензля працював звичайним малярем.
«Після 8-го класу я подався до вступу в Ужгородське училище мистецтв, але мене туди не прийняли – не пройшов по конкурсу. Після армії свою роль зіграли гормони – не хочу учится, хочу женится. У 1982 році вступив до Московського державного університету ім. Крупської, закінчив один курс та залишив. Чому? Одного дня зрозумів, що відсутність академічного вишколу зовсім не заважає мені займатись улюбленою справою, а навпаки спонукає до саморозвитку та самонавчання. З часом, у мене з’явилась ціла бібліотека книг по живопису, оце, що ви зараз тут бачите, то є лише незначна частина. Тай з рештою формальний папірець, що засвідчував би мій статус художника на практиці не знадобився».
Отак пропрацювавши 20 років художником у Райпобуткомбінаті, створивши багато вивісок, оформлень тих чи інших подій ще за Радянського часу і вже в роки Незалежної України (працюючи в Будинку Культури) Федір Сільваші лишився незмінним своєму покликанню малювати картини. І нехай маслом та пензлями тільки пишуть, але тільки у Виноградові є Федір Сільваші, і тільки він саме малює, а не пише не претендуючи на геніальність світової художньої класики, хіба що на вподобання свого особистого, облюбленого погляду бачити природу такою. Такою, часом перенасиченою фарбами, такою без міри глибини глибокою, такою в якій хочеться розтанути, розповзтись краплинами кольорів аби зазирнути у ідею малювання, нашарування, накладання пласт за пластом багаторічного споглядання чи то за зміною пір року, чи то за вершинами Закарпатських гір і гірок, рік і річок, лісів, вулиць, міст… Його слабість і сила водночас – пленери. І якщо скульптор, котрий толочить глину витискаючи кожен вигин майбутньої скульптури закохується у власні руки, що творять черговий особистий шедевр, то Сільваші залюблений краєвидами рідного краю губиться в етюдах з яких виринає почуттями потоку барвистої енергії – надто живо, надто справжньо, бо натхненно, відверто і чисто. Ось це і є почерк, стиль Федора Сільваші.
«Свою роботу, що мені не сподобалась (бодай якийсь мазок) я можу вщент розірвати і викинути. Був період у житті, якщо не казати все життя, коли доводилось працювати художником, а не малювати, бо випадки долі вкрай невблаганно ставили на коліна багатьох людей у пострадянському періоді і тоді доводилось зводити весь творчий потенціал на заробляння грошей. Були випадки, коли впродовж одного року я намалював та продав більше 800 робіт. Це важко, це виснажливо… насамперед тому, що взамін проведених годин в колі сім’ї ти стирчиш в майстерні і займаєшся «штампуванням картин». Але я не шкодую, бо ті «штамповки» виявились напрочуд вдалими. Шкодую тільки про те, що більшість моїх робіт виїхали за кордон – в Угорщину. Та разом з тим, я пишаюся, що виноградівці мають традицію дарувати на день народження, чи будь яке свято картину Федора Сільваші».
Малюнок Валентини Костьо
Як, ким і де ви бачите себе в майбутньому?
Собою – чоловіком, батьком, дідусем… художником, який нарешті малює в своє задоволення не поспішаючи на час.
Є інформація, що наступного року в лютому ви плануєте в ІМПАСТО персональну виставку?
Так. Вона відкриється в день мого народження. Це буде ювілей, тому кількість картин буде ювілейною – 55. І лише нові роботи.
Як до вашого вибору заняттям ставились батьки і власне, чи підтримує зараз сім’я художника в родинному колі?
Мама завжди розуміла моє прагнення малювати, тому перепон не було. Жінка і діти обрали нейтральний бік – не допомагають але й не заважають. Хоча тішить те, що 5-ти річний онук, коли приходить до мене в майстерню, то рівняється на діда – малює разом зі мною, для нього спеціально є полотно, пензлики. Ви знаєте, працювати з ним дуже цікаво, адже він більше розказує, пояснює те, що зображує ніж малює. Насправді більшого визнання ніж захоплення отої маленької, рідної людини й годі чекати…
У вашій родині були митці?
По маминій лінії був дядько який любив малювати.
То це талан, а не наука?
Талан це і є наука займатись тим, що тобі до душі. А те, що ти робиш в своє задоволення завжди потребує умінь, прагнень, вдосконалень.
Ви самітник по натурі?
Так. Я люблю працювати на одинці. На противагу у спілкуванні мене називають душею компанії.
Чи були викладачі, які вбачали у вас майбутнього художника?
У 7-му класі, якось я намалював голу жінку з чоловіком. Класний керівник побачила, вичитала, повідомила батьків… Мати було хотіла лаяти, але вчитель малювання та співів, якщо добре пам’ятаю Сідор його прізвище, сказав: «Нічого, нічого з нього буде художник».
Понад тридцять років картинами Федора Сільваші милуються на районних, обласних та закордонних (Угорщина) виставках. Його роботи є у приватних колекціях в Ізраїлі, Канаді, Угорщині, США, Чехії, Словаччині. Зараз кілька творів представлено у виставковій залі ІМПАСТО, де наразі, виставляється творче об’єднання «Мистецька Угоча» членом якої є Федір Сільваші.
А якщо коротко – весела, позитивна, світла творча… особистість, яка так природно бачить світ у кольорі.
Світлана КЕДИК
