Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/models/item.php on line 877
П'ятниця, 24 жовтня 2014 00:00

«Нічого, нічого з нього буде художник»

Додала

«Колись я працював на імя, тепер імя працює на мене»Федір Сільваші.

Справа тут не  в таємниці імені і не в геніальності, а в світогляді звичайної людини, яка майже протягом  усього свого життя пише картини.

Ви вже вибачте за банальний початок, але  виноградівський автор пейзажної лірики, навчаючись ще у 5-му класі,  починав з «Чарівного пензлика».

«Тоді, в Будинку піонерів,  вела гурток  Одотя Панасівна Пацкан, – згадує  Федір, – то ми з Володею Симулик, Юрієм Продан  ходили туди навчатись. Вже  у віці 12-13-ти років я розумів, що буду малювати. А у таборах «Юних художників» проводив чи не всі канікули і літні, і зимові. Маю собі полестити, бо там з нами займались  корифеї Закарпатської школи живопису. Тоді отримав запрошення поїхати до Волгограду  в табір, але відмовився, про що потім пошкодував… »

 

Щож, лівша, який не вміє лагодити побутову техніку, чи будь які інші приладдя по господарству, дивним чином,  самотужки опанував техніку живопису, бо виявляється змішувати  фарби, створювати кольори на полотні – це те, що Федір Сільваші уміє робити найкраще. Хоча, перед тим, як взяв до рук мистецького пензля працював  звичайним малярем.

 

«Після 8-го класу я подався до вступу в Ужгородське училище мистецтв, але мене туди не прийняли – не пройшов по конкурсу. Після армії свою роль зіграли гормони – не хочу учится, хочу женится.  У 1982 році вступив до Московського державного університету ім. Крупської, закінчив один курс  та залишив. Чому? Одного дня зрозумів, що відсутність академічного  вишколу зовсім не заважає мені займатись улюбленою справою, а навпаки спонукає до саморозвитку та самонавчання. З часом, у мене з’явилась ціла бібліотека книг по живопису, оце, що ви зараз тут бачите, то є лише незначна частина. Тай з рештою формальний папірець, що засвідчував би мій статус художника на практиці не знадобився».

 

Отак пропрацювавши 20 років художником у Райпобуткомбінаті, створивши багато вивісок, оформлень тих чи інших подій ще за Радянського часу і вже в роки Незалежної України (працюючи в Будинку Культури) Федір Сільваші лишився незмінним своєму покликанню  малювати картини. І нехай маслом та пензлями тільки пишуть, але тільки  у Виноградові є Федір Сільваші, і тільки він саме малює, а не пише не претендуючи на геніальність світової художньої класики, хіба що на вподобання свого особистого, облюбленого погляду бачити природу такою. Такою, часом перенасиченою фарбами, такою без міри глибини глибокою, такою в якій хочеться розтанути, розповзтись краплинами кольорів аби зазирнути у ідею малювання, нашарування, накладання  пласт за пластом  багаторічного споглядання чи то за зміною пір року, чи то за вершинами Закарпатських гір і гірок, рік і річок, лісів, вулиць, міст… Його слабість і сила водночас – пленери. І якщо скульптор, котрий толочить глину витискаючи кожен вигин майбутньої скульптури закохується у власні руки, що творять черговий особистий шедевр, то Сільваші залюблений краєвидами рідного краю губиться в етюдах з яких виринає почуттями потоку барвистої енергії – надто живо, надто справжньо, бо натхненно, відверто і чисто. Ось це і є почерк, стиль Федора Сільваші.

«Свою роботу, що мені не сподобалась (бодай якийсь мазок) я можу вщент розірвати і викинути. Був період у житті, якщо не казати все життя, коли  доводилось працювати  художником, а не малювати, бо випадки долі вкрай невблаганно ставили на коліна багатьох людей у пострадянському періоді і тоді доводилось зводити весь творчий потенціал на заробляння грошей. Були випадки, коли впродовж одного року я намалював та продав  більше 800 робіт. Це важко, це виснажливо… насамперед тому, що взамін проведених годин в колі сімї ти стирчиш в майстерні і займаєшся «штампуванням картин». Але я не шкодую, бо ті «штамповки» виявились напрочуд вдалими. Шкодую тільки про те, що більшість моїх робіт виїхали за кордон – в Угорщину. Та разом з тим, я пишаюся, що виноградівці мають традицію дарувати на день народження, чи будь яке свято картину Федора Сільваші».

 

Малюнок Валентини Костьо

 

Як, ким і де  ви бачите себе в майбутньому?

Собою – чоловіком, батьком, дідусем… художником, який нарешті малює в своє задоволення не поспішаючи на час.

Є інформація, що наступного року в лютому ви плануєте  в ІМПАСТО персональну виставку?

Так. Вона відкриється в день мого народження. Це буде ювілей, тому кількість картин буде ювілейною – 55. І лише  нові роботи.

Як до вашого вибору заняттям ставились батьки і власне, чи підтримує зараз сімя  художника в родинному колі?

Мама завжди розуміла моє  прагнення малювати, тому перепон не було. Жінка і діти обрали нейтральний бік – не допомагають але й не заважають. Хоча тішить те, що 5-ти річний онук, коли приходить до мене в майстерню, то рівняється на діда – малює разом зі мною, для нього спеціально є полотно, пензлики. Ви знаєте, працювати з ним дуже цікаво, адже він більше розказує, пояснює те, що зображує ніж малює. Насправді більшого визнання ніж захоплення отої маленької, рідної людини й годі чекати…

У вашій родині були митці?

По маминій лінії був дядько який любив малювати.

То це талан, а не наука?

Талан це і є наука займатись тим, що тобі до душі. А те, що ти робиш в своє задоволення завжди потребує умінь, прагнень, вдосконалень.

Ви самітник по натурі?

Так. Я люблю працювати на одинці. На противагу у спілкуванні мене називають душею компанії.

Чи були викладачі, які  вбачали у вас майбутнього художника?

У 7-му класі, якось я намалював голу жінку з чоловіком. Класний керівник побачила, вичитала, повідомила батьків… Мати було хотіла лаяти,  але вчитель малювання та співів, якщо добре пам’ятаю Сідор його прізвище, сказав: «Нічого, нічого з нього буде художник».

 

Понад тридцять років    картинами Федора Сільваші милуються  на  районних, обласних та закордонних (Угорщина) виставках. Його роботи є у приватних колекціях в Ізраїлі, Канаді, Угорщині, США, Чехії, Словаччині. Зараз кілька творів представлено у виставковій залі ІМПАСТО, де наразі, виставляється творче об’єднання  «Мистецька Угоча»  членом якої є Федір Сільваші.

А якщо коротко – весела, позитивна, світла творча… особистість, яка так природно бачить світ у кольорі.

 

Світлана КЕДИК

 


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/templates/default/item.php on line 248
Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.