Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/models/item.php on line 877
П'ятниця, 31 жовтня 2014 00:00

15 хвилин відвертості з Іваном Бровді

Додала
15 хвилин відвертості з Іваном Бровді 15 хвилин відвертості з Іваном Бровді

"В мене були певні життєві етапи коли  я ставив  перед собою «планки», досягаючи їх  шукав інший путь, бо насправді мистецтво –  це пошук. Так вийшло, що Закарпатська школа живопису почала втрачати свої досягнуті, колись, вершини. І коли переді мною постало питання – як бути далі? Я вирішив –  хочу бути Закарпатським художником.  Але не копіїстом  ані Йосипа Бокшая, ані Федора Монайло, ані  Андрія Коцки, ані Антона Кашшая… хоч і являюсь їх послідовником, навіть смію сказати, що вони були моїми колегами та друзями. Насправді, втілити це було дуже важко, власне, зуміти віднайти  свій особистий стиль.

 

У нашій Закарпатській школі  живопису домінують такі фактори, як кольоровість та писати картини в пленері, прямо з натури. Наприклад, Йосип Йосипович Бокшай свої величезні картини (до 2 метрів) міг писати за три години на природі; Ерделі і Манайло природу використовували тільки для етюдів, а в майстернях закінчували свої роботи… Тобто є різний підхід але важливо не процес, а результат.

Зараз якраз проходить обласна вистава художників до Дня художника в Ужгороді в музеї ім. Бокшая. На жаль, мені здається, що якби подивилися ці роботи наші корифеї іменем яких названа Закарпатська школа живопису, вони б не дуже були здивовані, тому що молодь в основному, яка закінчує зараз інститути й академії має загальний недолік сьогоднішньої освіти  – штамповка.  Тобто, вони професійно, технічно  дуже добре підковані, але інститути і академії не можуть навчити творити. Не можна навчити творити й любити, це треба вміти відчувати. Дуже характерний для нашого часу ритм – одразу і все – бути і багатим і знаменитим. А такого не буває. Насправді, життя настільки коротке…ти присвячуєш його деякій справі, але  не досягаєш  нічого.  І вже помираючи  у зрілому віці приймаєш – тільки тепер я дещо починаю розуміти. А якщо хлопчику, який закінчив училище, здається що він Бога за ноги взяв, то це дуже помилково. Мистецтво то є великий труд. Неможна жити за формулою сучасного світу –  все і одразу. Всі хто прагнуть бути багатими та успішними забувають одну просту істину – ми тимчасові. Один помирає в утробі матері, другий доживає до ста років. І одне і друге – це мить, це нуль, то нічого. Бо коли ти лежиш у горах, особливо у серпні місяці і дивишся на зоряне небо, ти бачиш мільярди зірок, ти знаєш, що ці зірки в мільярди раз більші, як наша Земля. Але коли починаєш думати та уявляти що таке Всесвіт і які його масштаби, то  відчуваєш, що твій мозок не сприймає такої інформації, бо неспроможний осягнути  такі обсяги, здається, що втрачаєш здоровий глузд. Зрештою, приймаєш тільки одне – світ величезний. Але ним керує якась сила, і ту силу колись назвали Бог. Отут, на цій землі… де кожному відпущено якихось 30-40-60… років уявляєш себе,  що ти щось, чи хтось? Біблія каже: тіло наше  це є земля і воно в прах відійде, єдине, що цінне в людині і вічне то є душа. Маленька душа – мікроб, який піднімається і летить туди у Всесвіт, неважливо, чи вправо, чи вліво, чи вверх чи вниз, але з цієї часточки Хтось створює Всесвіт. Отже, ми вічні в душі.

Але чим далі тим більш переконуюсь, що тимчасовість ближча людині аніж вічність.  На жаль, настав час, коли мистецтво нікому не потрібно. Це є велика трагедія, це трагедія людства.

Коли я був молодим і вже став членом спілки художників… А для того щоб стати членом спілки, навіть для того аби  стати кандидатом у члени спілки ти мав мати дві республіканські виставки або одну всесоюзну. Ставши кандидатом ти мав бути ним три роки, і тільки після трьохрічної перевірки отримував  право подавати документи на члена спілки художника, та це не означало що тебе приймуть.  Але уявіть собі таку річ – всесоюзна виставка мала свої масштаби (враховуючи що це 15 держав ),  виставкова зала вміщала енну кількість полотен, і щоб ти – молодий, нікому не відомий на два сантиметри посунув чиюсь роботу, аби мали можливість виставити тебе?… Треба було бути непоганим художником. Це було дуже важко. Зараз все набагато простіше. Люди пішли до спрощення, а не до ускладнення, ми опустилися нижче плінтуса, далі опускатися ми не можемо ні в політиці, ні в економіці, ні в мистецтві, і що найголовніше –  в людяності. Ми загубили все. Ще зовсім трішки і …все.

Життя побудовано так, що все влаштовано в контрасті, буквально все – народження-смерть, холодне-гаряче, тупість-розум, плюс-мінус… Тому ніколи не треба однобоко дивитися на життя. Треба дивитися більш-менш глобально, на скільки може усвідомити твій мозок події, що відбуваються навколо.

Мистецтво справді нікому не потрібне, але разом з тим виникає питання: чому я, коли нікому не потрібне мистецтво, від ранку до ночі займаюсь мистецтвом? Я відповідаю на нього – це моя потреба, я не можу без цього жити. Це моя «іграшка», як дитині малій дають іграшку, вона грається нею й не плаче. Так і я  бавлюся  вірячи, що все прекрасно, а насправді сам себе обманюю. .. І зараз я хотів би порекомендувати не тільки художникам, а й усім нам – бути чесними перед Богом, людьми та своєю совістю.

З рештою, хто такий митець? Чи це письменник, чи це художник, чи скульптор, чи композитор… це барометр суспільства, він відчуває більше ніж відчуває звичайна пересічна людина. Наразі, в Україні відбуваються події, через які я переживаю, безглузда війна не впливає на мою творчу діяльність, але я глибоко вболіваю… і заглядаю глибше, можу навіть, пророчити те, що станеться, але не стану. Бо від моєї правди нікому не стане легше. Я дуже відверто з вами говорю, тому, що мої слова будуть дуже цінні колись. Може ніхто вам не скаже сьогодні те, що говорю вам я. Тому, що бояться говорити правду. Бо зараз правда нікому не приносить користь, успіх… Тільки обман, фальш… приносять деякий успіх, але тимчасовий.

Я ніколи не лукавив, я завжди від своєї відвертості страждав. Але з певністю можу сказати: я задоволений своїм життям, я щасливий…бо в душі вічний.

 

Мені хотілось слухати Івана Васильовича, як певний посил звідти...

Пригадався образ власного дідуся, котрий будучи старцем у віці 95-ти років розказував мені про Слово – «Найперше було Слово і Слово було Бог». Дивна життєва паралель  не покидала свідомість, і звісно, моя розмова з художником вимальовувала  дещо інший жанр спілкування у стилі інтерв’ю, але чогось, мені не хочеться порушувати вібрації звучання  так важливих для людського слуху слів. Тому  «хвилини відвертості», не більше, не менше, а саме 15 з Іваном Васильовичем Бровді.

 

Коротка довідка:

Народився 1939 року в с. Онок Закарпатської області. Навчався в Ужгороді прикладного мистецтва на відділенні художньої обробки дерева. Працює в живописі та скульптурі.  Його скульптурні роботи: «Слов’янським учителям Кирилу та Мефодію», «Коменар», «Ангел» «Мадонна»…

5 вересня відкрилася виставка до  ювілею – 75-ти річчя у музеї ім.Бокшая в Ужгороді. У 4-х залах Іван Васильович виставив багато абсолютно нових робіт.

На прохання – розкажіть про себе, Іван Бровді відповів: «Про мене говорять мої картини».

Світлана КЕДИК 

 


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/templates/default/item.php on line 248
Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.