Черговий грудень сіє забуту тривогу околицями рідного міста. Затишені вулиці, будинки, двори, скверики, парки… усе йде кроками про Тебе. Про Тебе…

І зовсім нічого дивного немає у модерні зими, вона як зазвичай, готується до нового року.

До того в якому рівно опівночі відгримлять усі  канонади і стихнуть… назавжди. Тоді Ти повернешся і просто дотулишся щокою до скроні найріднішої людини. З Новим Роком….

Все добре. Знаєш,  тут у нас все добре, інакше просто не може бути. Добре, що прокидаючись кожного дня бачиш небо над головою, певно там сидить Боженько. До якого щодня, чуєш, щодня молюся. Молюся потайки, мовчки, але завжди про Тебе. Тому, коли Ти відчуваєш щем у серці, метелики в животі, а вуста складаються в усмішку… знай, що з Тобою говорить сам Боженько моїми молитвами. Він розказує про світ і все на світі, про фактори війни і запоруку миру, про чекання та терплячість… Про долю, яка згідно вибору виконує обов’язок.  А часом йде дощ, не переживай, це просто сльози… від щастя. Від щастя  розуміння того, що Ти є, мій любий солдатику. 

Купа несказаних слів, несписаних рядків, непродуманих думок і одне єдине бажання – повертайся! Повертайся живим, будь ласка! Адже я на Тебе скорено чекаю.