Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/models/item.php on line 877
Субота, 02 липня 2016 09:49

Через «грантову дорогу» до втілення ідей

Додала
Через «грантову дорогу» до втілення ідей Через «грантову дорогу» до втілення ідей Світлана Кедик

«Бібліотечну справу знаю дуже здавна. Адже  моя трудова діяльність розпочалася ще в 1974 році. Тож,  застала період, коли  бібліотеки були ідеологічними установами, бо нас змушували працювали на пропаганду рішень єдиної партії…

 

З настанням незалежності держави Україна, бібліотека отримала духовну свободу, проте, разом з тим – фінансову кабалу.» – розповідає директор ЦРБ Катерина Вашкеба.

 

Цікавий життєвий досвід формування, як особистості так  і звичайної людини покликаної відтворити маленьку культурну безпечність у світі, що стрімко біжить за часом. Сучасність вимальовує нові стандарти, правила та догми від поведінкових актів суспільства до вподобань  чи то в літературі, чи то музиці, чи побуті… Але є чинник, що змушує працювати на результат незважаючи нінащо.

 

 

«Дуже добре пам’ятаю 95 рік, коли Україна лише формувалась, як самостійна держава. Власне, тоді й стала директором бібліотеки. Нас (бібліотекарів) неформально поставили перед вибором: загинути або розвиватись самотужки. На жаль, незалежність нашої держави принесла ряд причин, котрі і по сьогоднішній день важливіші у вирішенні ніж розвиток бібліотек та культури загалом. Тож, довелось шукати себе у світі невизначеності та безгрошів’я. І  ми почали з оренди двох кімнат бібліотечного приміщення. Саме за рахунок орендної плати отримали перший комп’ютер. Він був стареньким, але,  попри все був,  і ми навчились на ньому працювати. Другий рік оренди дав можливість придбати ксерокс…»

 

Надзвичайно банальні речі, що якось не поміщаються в голові молодої, сучасної людини. Якось, наче, й усвідомлюєш суть загальнолюдського прогресу, але разом з тим, розумієш – наша держава так далеко від інвестицій у розвиток власного народу.

 

«У 2006 році, продовжує Катерина Гийзівна,  відділ преси посольства США в Україні оголосив конкурс в якому наша бібліотека  взяла участь та виграла. Завдяки цьому проекту ми отримали 4 комп’ютери. Тоді стало очевидним, що бібліотека без доступу до світових інформаційних ресурсів просто не виживе. Такий собі своєрідний початок процесу інформатизації бібліотеки стає поштовхом йти «грантовою дорогою».

І вже наступного року – 2007, товариство угорських бібліотекарів Закарпаття виграло гранд, завдяки якому сільські бібліотеки отримали 9 ксероксів та  4 комп’ютери. А 2010 року через  програму «Бібліоміст»  та проект  «Туристичними стежками Виноградівщини»  ще  6 бібліотек стали  інформатизованими; районна бібліотека отримала мультимедійний проектор та  фотоапарат.

Завдяки проекту «Моє село, моя родина»  бібліотека с.Мала Копаня, стала найбільш технічно забезпеченою установою в селі. Проектор, диктофон, фотоапарат, колонки, комп’ютер, принтер – новаторський арсенал, що відкрив нові можливості перед бібліотекарями в наданні послуг селянам.

Можна вдосталь розповідати, бо втілено багато ідей, ті про які я кажу це основа, саме та, що доволяє нам бути сьогодні тими ким ми є – по-своєму прогресивним закладом, але не тим, що я бачу в майбутньому…

По великому рахунку за 10 «грантових  років» ми залучили 2 мільйони гривень в розвиток бібліотечної системи. Варто зауважити, що  вже 5-й рік угорськомовний  книжковий фонд поповнюємо через угорські проекти, адже 25 % населення району це є угорці –  13 біліотек обслуговують угорськомовне населення і вони практично залишились би  без відповідної  літератури.

Як висновок – проектна діяльність дає бібліотекам можливість розвиватися.»

 

А як справа стоїть з книжками загалом?

Час від часу є нові надходження, проте фонди варто поновлювати, бо 40% літератури маємо  з Радянського періоду.  Вивчаючи запити користувачів бібліотеки, як не дивно, категорія людей які читають не визначена віком, бо це і діти шкільного віку, і студенти, і старші люди і навіть літні, немічні яким ми приносимо книги додому… У кожного свої потреби, а знаєте, література, хоч і несе в собі поняття класики, та не стоїть на місці. Розвиток просто змушує йти в ногу з новими тенденціями.

Не знаю, чи до живу до того часу, коли книжки не будуть розкішшю, принаймні в грошовому еквіваленті І, можливо, колись в нашій державі стануться такі зміни, що визначатимуть культуру, як пріоритений напрямок у розвитку суспільстава. Це ж не тільки література чи мистецтво, це наша історія.

Свого часу, була державна Програма поповнення фондів, тоді ми отримували по 20 тис.грн. щорічно. й мали змогу закупити різноманітної літератури, як  навчальної, так і художньої. Проте, це тривало всього кілька років, сьогодні   фонди практично не поновлюються. На сьогодні,  діє лише певна  Програма розвитку культури, в числі якої вміщений пункт поповнення фондів – своєрідна віртуальна сума. Ми не отримуємо коштів від влади на книги,  а тільки на підписку періодики та оплату «Інтернету».

 

А що треба зробити для того аби змінити дану ситуацію?

Як мінімум, впроваджувати відповідні Програми бодай на регіональному рівні.

Треба змінити норомативно-правові документи в галузі культури, що регламентують оцінку якості роботи бібліотек.

 

Що принесе бібліотеці процес децентралізації?

Це болючий процес для бібліотеки. Адже фінансування буде залежати від місцевого рівня. Як зазвичай, на місцевому рівні грошей немає. Маю гіркий досвід, коли нас (самостійні публічні бібліотеки) хотіли об’єднати з шкільними бібліотеками або скоротити в зв’язку з великою економією бюджетних коштів. Хоча, бібліотекам бюджет забезпечує тільки  заробітну плату та енергоносії.

Тоді ми відстояли своє право на самостійне існування. Сподіваюсь, сьогодні чиновники не повторять своєї минулої помилки.

 

Що ви ставите перед собою за мету?

Як людина, яка понад усе любить свою справу, прагну донести до суспільства, що книга завжди була і буде, незалежно від електронних інновацій.

Моїм завданням, як  директора бібліотеки  є розвиток бібліотечної системи, усіма можливими методами. І це не тільки цікаві заходи в плані літературних зустрічей, а й участь у грантах. Та все це можливе лише у спільній праці з колективом. Мені пощастило, бо я очолюю дуже хороший колектив, у ньому є частка нашого маленького успіху.

 

42 роки праці це солідний термін. Вам не хочеться відпочнку?

Хочеться… (Усміхається) Але я дуже люблю свою роботу… і коли знайду таку людину, яка би не загубила ту справу, що ми роками напрацювали то подумаю про відпочинок. А поки тут ще багато роботи. Ми ж тільки почали вивчати та впроваджувати новітні тенденції. Стереотип бібліотекаря-зануди в окулярах між запилених книжкових полиць ще не зламаний. Та ми працюємо над цим, бо в бібліотеці насправді вирує життя…

 

Якою ви бачите бібліотеку майбутнього?

Я бачу це великим комплексом дозвілля для родини. Де і діти з однолітками і батьки з друзями матимуть змогу  цікаво та інтелектуально провести час: подивитись фільм, послухати музику, подискутувати за чашкою кави… погратись в розвиваючі  ігри й просто насолодитись читанням, чи слуханням поезії…

 

Що вам дає звання «Заслуженого працівника культури України»?

Безліч  привітань від близьких, знайомих та колег (усміхається). Це насправді приємно. Але це не те чого я прагну від життя. Бо незалежно від звання залишаюся звичайною людиною, котра любить бібліотечну справу.

Насправді, грамот та подяк ми маємо вдосталь. І, навіть, медаль від Угорського уряду…

 

Наша розмова набуває невизначеного закінчення. Миті, у спогадах Катерини Гейзівни,  про початок бібліотечної діяльності викликають усмішку на моєму обличчі. Вона, як розкрита книга – і ладен би дочитати до останньої сторінки, та не наважуєшся, виходиш з «читальної зали» і йдеш вузьким коридором крізь призму життєвих позицій та  пріоритетів людини, котра незважаючи нінащо вміє згрупувати довкола себе людей за для досягнення результату.

На сьогодні, Виноградівська центральна районна бібліотека оснащена комп’ютерною технікою, має «Інтернет», завдяки чому  надає відповідні  електронні  послуги такі як: доступ громадян до офіційної інформації органів державної влади; курси комп’ютерної грамотності та інші.

Звісно, те про що зараз йде мова прерогатива держави, яка мала б  виконати свій обовязок, а не залишати бібліотечні установи і не тільки, на самоті з собою.  Та поки керівні  мужі усвідомлюють суть  розвитку країни,  окремі особистості серед українців доводять – загальнокультурний розвиток суспільства і є тією невід’ємною запорукою заможної держави.

 

Довідково:

Указом Президента України №276/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України», присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України» Каталіні Вашкебі.

 

 

Світлана КЕДИК


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/templates/default/item.php on line 248
Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.