Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/models/item.php on line 877
Вівторок, 02 лютого 2016 15:58

Дві фотографії з одного альбому

Додала

На першій – вони молоді. З цікавістю і подивом заглядають у обєктив старого фотографа.

 

 

Звідти зараз випурхне диво-пташка і покаже присуд долі та той шлях, який їм належить спільно пройти, подолати.

На другій – поважні і статечні, умудрені життєвим досвідом і переконанням, що сім’я – це храм, своя маленька держава. В ній кується доля, розростається високе гіллясте дерево роду. У його затінку завжди знайде прихисток і відпочинок кожний член родини, який втомився від життя, від ноші  буденних труднощів.

Між ними довга, звивиста і доленосна відстань – 60 років спільного подружнього життя. Рідкісна такого роду сімейна подія. В ці дні її відмічає керуючий директор українсько- німецького спільного підприємства «Сандерс-Виноградів», піонер такого роду економічного партнерства, заслужений працівник промисловості України, почесний громадянин нашого міста Герман Зельманович  та його дружина Лілія Юхимівна Розентали. У них – діамантове весілля.

Як у тій задушевній ліричній пісні жартує Герман Зельманович, де є слова, що навіть собі боязко і лячно зізнатись, що міг колись «відкрити не ті двері, не тою вулицею пройти, її не зустріти, не знайти…». Та видно їхня доля вершилася не на землі, а десь на небесах. Демобілізувався з армії.  З Уральського військового округу повернувся до Виноградова. На вулиці Шевченка жили тоді батьки. Все частіше нагадували сину, що пора до хати привести невістку. І матері буде хороша підмога, і жити удвох молодим веселіше. Жартома відбивався від них. Та доля вже готувала йому «западню». У Хусті, на вулиці випадково побачив дівчину. Вродлива як Шехерезада із арабських казок «Тисяча і одна ніч». Її очі одразу запали в його душу і забрали спокій. Від друзів довідався, що у Хусті вони недавно. Раніше проживала у місті Мари Туркестанського військового округу. Там її батько готував офіцерські кадри для фронту. Підхоплений поривом патріотично налаштованих юнаків, які звідси направлялися на фронт і він попросився на передову. В боях із запеклим ворогом загинув на польській території. Коли закінчилася війна старша дочка Люба з чоловіком Семеном Бікманом, офіцером – артилеристом, який служив у Хусті, забрали до себе матір і тещу Гетлю Юхимівну з молодшою дочкою та сестрою дружини Лілею. Так вона опинилася у Хусті, де і зустріла свою долю – Германа Розентала.

12-го лютого 1956 року вони зіграли своє весілля.

Молодий чоловік привів свою дружину до Виноградова. Почалися будні, робота, спільне життя. Жили між людьми, трудилися, вершили добрі справи. Від рядового кравця до завідуючого ательє мод, директора промислового комбінату, керуючого директора підприємством «Сандерс-Виноградів» виріс. Має чим похвалитися. У сучасних просторих цехах, оснащених найновітнішими виробничими лініями працює 430 осіб. З поміж них 365 жінок – швачок. Понад 250 видів найрізноманітнішої продукції сходить з конвеєрів цього потужного швейного підприємства. Вони успішно конкурують на європейському ринку і роблять честь українському підприємництву.

 

З дружиною виховали двох синів. Юхим працює разом з батьком. Ігор з сімєю проживає в Ізраїлі. У Ашкелоні опинилися дві внучки: Рената стала адвокатом, Елеонора – стоматологом. Єдиний молодший внук Ейфик там закінчив школу і стоїть перед вибором майбутньої професії.

Вдома Герман Зельманович мав завжди надійний тил. Дружина працювала бухгалтером. Зустрічала його з роботи і завжди була поруч. З нею радився, прислухався до її думки, виваженого слова, яке не раз ставало «ключовим» у прийнятті ним того чи іншого відповідального виробничого рішення. Тож налиймо у келихи іскристого  «Шампанського» і випиймо за наших «молодят». Привітаймо їх з діамантовим весіллям. Хай воно виграє усіма барвами людського щастя і служить чудовим прикладом міцної сім’ї для всіх молодят, які стають на рушничок щастя, на спільну життєву стезю. Хай такою ж любов’ю сяють очі молодих, як очі цих двох сивочолих і поважних людей, що спізнали сповна ціну і відсвіт сімейної радості і прожили разом до глибокої старості. 

 

Марія Конкіна


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/templates/default/item.php on line 248
Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.