Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/models/item.php on line 877
Вівторок, 08 грудня 2015 21:29

Василеві метелики. Загзаги польоту

Додав
Василеві метелики. Загзаги польоту Василеві метелики. Загзаги польоту

Знову перечитував класика. Майже невідомого в українському читацькому світі. І ті, хто знають ціну Слову, відкривши його поезію, без вагань підтвердять – це рівень обраних.

 

Сьогодні він повернувся у вітчизняну культуру не просто «як один із...». На сучасній мистецькій карті цей поет перебуває як один з найдорожчих українських художників. Скажімо, його робота «Адвокат» була недавно закуплена за 50 тисяч фунтів стерлінгів. Художні галереї без вагань замовляли його роботи, оскільки кожна з них (теж свого роду феномен) була виконана на найвищому мистецькому рівні. Тим часом кількість та перелік його полотен не може назвати жоден фахівець, оскільки його роботи ще за життя розкуповувалися моментально з художньої галереї у Парижі, та й з його майстерні. За останнє десятиліття картини Василя Хмелюка таки потрапили на рідну Україну – завдяки «новим українцям», легальним і нелегальним, які від спеціалістів дізналися про художню вартісність Василевих полотен.

Але все-таки повноцінне повернення Василя Хмелюка ще не відбулося. Принаймні у літературну свідомість українців він тільки починає входити, спочатку перевиданням прижиттєвих книжок, а оце ось як самостійний редакторський продукт видавництва «Гражда» в Ужгороді й ініціатора літературної серії Тараса Салиги. Вже сама по собі книжка, яка вийшла в ужгородському видавництві «Гражда», досить органічно репрезентує і поетичну еволюцію Василя Хмелюка, і його живопис, який на відміну від поезії уже не викливає жодного спротиву з боку мистецтвознавців. (Хай би тільки спробували!)

Передмова знаного літературознавця Тараса Салиги присвячена перш за все аналізові трьох поетичних збірок, в якому йдеться по вершинність саме третьої збірки Василя Хмелюка «Прага. 1926, 1928, 1923». Тарас Салига вважає її особливою на фоні традиційних заголовків попередніх збірок «Гін» та «Осіннє сонце» Поетичні експерименти Василя Хмелюка, говорить він, припадають на період активних художньо-стильових шукань у галицькому літературному процесі та літературного розвитку в українській еміграції першої третини ХХ ст. «Молода муза», поезія У-Су-Сусів, еміграція на чужину плеяди поетів-»пражан», а також львівське «вісниківство» наповнювали духовно-мистецьку атмосферу Галичини творчим неспокоєм, що стимулював появу та зростання молодих сил. До їхнього кола належав і Василь Хмелюк, який з галицької поетичної «орбіти» не зникав, хоч, опинивсь в еміграції, свої збірки віршів «Гін» (1926 р.), «Осіннє сонце» (1928 р.) та збірку під назвою «1926, 1928, 1923» написав у Празі. Та хоч би де він проживав – у Польщі, Чехословаччині чи Франції, усе ж свої вірші друкував у галицькій періодиці і їм давали оцінки С.Щурат, І Крушельницький, Д.Донцов (Дивнич), Б.-І. Антонич, М.Рудницький. Власне саме тоді Василь Хмелюк став учасником «галицького феномену», що визнаний невіддільною частиною паризької культури першої половини минулого століття.

Але зараз про поезію. Власне, про третю книгу Василя Хмелюка, оскільки вона й є тією поезією, яка органічно відобразила шукання молодого поета, і вона стала тим явищем, яке ще доведеться аналізувати багатьом літературознавцям. Сюр, дада, еспресіонізм і які б іще стилі не були на той час, вони поєдналися саме у цій книзі. Оксана Пеленська на першій конференції у Празі, присвяченій Василеві Хмелюку, назвала метеликами всі три поетичні збірки автора. Насправді ж дві попередні книги варто порівняти скоріше з лялькою гусіні, з якої випурхнув яскравий дивовижний, несподіваний метелик і найкращий ентомолог кусатиме лікті, а не передбачить зигзагів його польоту. Василь Хмелюк нарешті знайшов ту форму текстів, яка найорганічніше пасувала його настрою, його розумінню мистецтва, його відчуттям мистецьких та літературних революцій, якими було вагітне повітря Європи. Ці тексти були написані фактично тоді ж, коли появився знаменитий маніфест Андре Бретона і його сюрреалістичної компанії. (Лорка, Пікасо, Арто, Бунюель...). Це був час, який вимагав нетрадиційного художнього мислення. Воно врешті вплинуло на всю майбутню літературу, все візуальне мистецтво незалежно від жанрів і видів.

В історії появи сююрреалізму нерідко говориться про нього, як про протестний імпульс, як про реакцію на ті чи інші суспільні та мистецькі процеси. Може й так, може й ні. Але щодо Хмелюка, то нове дихання в його поезії навряд чи можна назвати протестним. Ні, він так пише, бо він так дихає, так літає, такий у нього помах і розмах крил. Як тільки Хмелюк відкинув «раціо» у поетичному творенні, тексти стали художньо влучними, вишуканими, сміливими. Це той випадок, коли мистецтво підсвідомого виявилося найбільш органіним для поета. (Далеко-далеко не кожному, хто пише «автоматичне письмо», це вдається). Тому що це не просто експерименти, це класика і сюрреалізму, і української поезії взагалі

Докази? Ось:

Цікаво знати

сам я в світі

чи багато таких?

рук собі все одно не подамо

хіба що випадково

один другому

виштовхнемо око

Сміливо, епатажно, художньо закономірно. Своєю смисловою навантаженістю, точністю сюрреалістиних випадковостей, врешті щирістю уже тоді вірш розширив кордони поетичного самовираження. Якщо на те пішло – кожний вірш – це особистий щоденник, а в справжньому інтимному щоденнику авторське «я» ніколи не ідеалізується. Тож чим «незрозуміліший» вірш (мова йде про справжню поезію), тим він відвертіший. І читач у такого автора не якийсь абстрактний, а той, хто зрозуміє настрій сказаного, відчує те, що сказано «між рядками». Це вибраний читач, якому можна довіритися. З іншого боку коло таких читачів з кожним десятиліттям розширюється. Сьогодні, у часи абсолютної інформатизації, неадаптованих до людської свідомості революцій у ноосфері просто неможливо писати «несюрреалізм», бо традиційне письмо у цьому суспільному контексті виглядає щонайменше фальшивим...

А тепер – про еротику. Так, еротика займає своє місце у поезії Хмелюка у тих межах, в яких вона має місце в житті людини – поряд зі снами, природою, революціями, бізнесом, міським побутом, потребою їсти-пити, мистецтвом. У тому типі поезії, де підсвідомість домінує над Его-«цензором», неминуче виникають метафори, породжені силою лібідо. Для української літератури ця «заборонена» тема не така вже й рідкісна. Еротична мотивація вгадується в знаменитому «Сні» Григорія Сковороди, сороміцькі натяки є в «Енеїді», однозначно еротичною є поезія Шевченка «Дівичії ночі», не кажучи вже про його інтерес і записи сороміцьких фольклорних текстів. Куліш, Франко, Леся Українка, Гнат Хоткевич… Еротика, грубий натуралізм, романтичне оспівування сексуальних відчуттів характерні для цих та інших авторів. Тож Хмелюк був далеко не першовідкривачем еротичної теми. Тим більше на тлі подальшої літератури – Вінграновський, Жадан, тематичні сторінки «Польових досліджень...» і т.д. Не кажучи вже про відвертий і просто бездарний епатаж тих, хто випускає цілі збірники, присвячені тілесним утіхам, як років тридцять-шістдесят перед цим їх браття й сестри по перу складали цілі книги віршів про Сталіна-Леніна. Мотивація одна й та ж – чим легше здобути успіх.

Але ми відволіклися. Еротика в поезіях Василя Хмелюка не була темою задля теми, це були тексти неминучі для поетичного світогляду, тексти-метафори. Це була таки поезія. Мало того – якщо говорити про вірші двох попередніх збірок, то саме еротична поезія у цих збірках найбільш близька до поетичних форм третьої книги:

Коли ви ніжно і по-дитячи

розпинаєте свої коліна,

я радий їх цілувати,

як цілували мої прадіди ризи

божої матері.

я б оздоблював їх білу повінь

теплими перлами

моєї пристрасти...

Навіть і не знаю, де тут сороміцька складова, бо насправді є лише Метафора, є Поезія, а ерос присутній в тій же мірі, в якій у справжній поезії присуті Природа, Самотність, Бог...

І на завершення ще раз нагадую – рано чи пізно хрестоматія української літератури не обходитиметься без кращих поезій Хмелюка, хоч їх і небагато (всього кілька десятків). Можливо, це буде нескоро, зважаючи на те, що Соломія Павличко ще 20 років намагалася відновити адекватний статус надзвичайно потужного письменника-сюрреаліста Ігора Мерзлякова. Інерція української суспільної свідомості виявилася настільки непоправною, що це прізвище й досі мало хто знає. Трохи більший (та й то не дуже) відсоток філологів знає цього письменника під псевдо Ігор Костецький. Але про те, що його творчість є однією з вершинних в українській літературі...

Іронія історії – Ігор Костецький, Василь Хмелюк не займають належного їм місця в літературі не через рівень текстів – скоріше рівнятися б саме на них – а через те, що внаслідок політичних причин їх твори не мали впливу ні на літературу, що жила за нашою Залізною завісою, ні на літературу української діаспори, де теж зіграли роль субєктивні фактори. Але історія рано чи пізно розставляє все на свої місця. У ХІХ столітті, наприклад, хто чув у Америці про поетесу Еміль Дікінсон? А через 100 років з часу написання її поезій про неї говорить весь світ, навіть більше ніж про Вітмена.

Так само й Василь Хмелюк ще «поплутає карти» літературознавцям. В Україні ще буде свято на його вулиці.

Василь Горват


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/templates/default/item.php on line 248
Василь Горват

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.