Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/models/item.php on line 877
П'ятниця, 04 липня 2014 00:00

Той хто хоче, знайде можливості, а той хто не хоче, завжди шукає причини

Додала

Інвалідність це не проблема певного кола «Неповноцінних людей», це проблема всього суспільства.

Соціальні барєри, як життєвий виклик, виклик нашому гуманізму, милосердю… Але звичайний побут з нерозвиненою, непристосованою соціальною інфраструктурою міст і сільських населених пунктів  не залишають людям з особливими потребами шансу на самодостатнє життя. 

І начебто у правовому  полі Закон «Про основи соціальної захищеності інвалідів»  в    Україні    гарантує  їм  рівні  з  усіма  іншими  громадянами можливості для  участі  в  економічній,  політичній  і  соціальній сферах життя суспільства, створення  необхідних  умов,  які  дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і   громадянина   та  вести  повноцінний  спосіб  життя  згідно  з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Але в Україні за дивною іронією буква Закону лишається тільки буквою…

 

Я про Вас нічого не знаю, тож, розказуйте усе з початку – промовила всівшись у крісло.

Може сама собі злукавила, але те, що я їду в гості до інваліда  почула по дорозі до нього. Я ловила себе на думці питаючи – чи моя розмова буде інакшою, не такою як з нормальними людьми? Особисто для мене нормальність – це є поняття дуже абстрактне, воно набуває власної характерності. Що ж, після чужого  – привіт, подаю руку молодому хлопцю у візку, ледь чутно промовляючи своє імя.

А він усміхається і дивиться на мене кажучи поглядом – все нормально, розслабся, я звик.

Але мені ніяково, я гублюся, зосередження кудись тікає і самій хочеться тікати. Подалі йти від особливої людини. Чому? Чому психологія нашого здорового розуму відкидає будь яке обмеження, не сприймаючи чужу неспроможність? Певно, цей психологічний аспект то є синдром страху перед випробуванням, що проходиш не ти, але боїшся бути тим, хто є відкинутим і забутим…

Та кілька перекинутих речень стирають поважність, страх, біль, тоді озвучене «Ви» повільно переходить на «Ти» і починаєш розуміти, що цей індивід, який поруч тебе –  сформована особистість, з здоровою життєвою позицією, способом втілення ідей та мисленням.

Я буду розказувати  окремими митями, що були притаманні нашій розмові.

 

«Навіть не знаю чому ми купили цей букет так скоро, адже то був лише перший день зйомки. За два дні він геть розтріпався, але вижив (сміється). Насправді цим фільмом і своїм життям я хочу показати пересічним людям, що інвалід цілком нормальна, адекватна людина, адже я обмежений тільки у русі, бо сам себе забезпечую, цю квартиру винаймаю, живу один. Звісно у мене є друзі, власне разом з ними і був створений фільм «Слова на вітер». Це саме ті друзі, котрим можна подзвонити в будь яку годину доби і вони будуть тут, коли мені погано, коли мені добре. Бачиш, так склалося моє життя, що я дякую за свою інвалідність, бо саме цей випадок – аварія, змінили не тільки моє життя, а й цілком мене. Я став іншою людиною, і повір мені, щасливою. Я люблю своє життя таким, як воно є.»

 

Напівтемна кімната за затягнутими шторами ховається післяполудневе сонце суботнього дня: диван, телевізор, компютерний столик, на стінці у рамці красується диплом від ІНТЕРа.

 

«Зйомки фільму розпочалися 12 листопада 2013 року. Знімали 4 дні, 4 ночі монтували. Я покажу тобі епізод, коли одну телефонну розмову героїв ми відзнімали півночі. Вікторія у кімнаті говорила, а я   на балконі. Так сусід певної миті не витримав і запитав – «А що ти по телефону стільки раз одне й те саме повторюєш?» Це було цікаво і весело…

А якоїсь ночі  монтуючи фільм подзвонив Михайлу нехай привезе нам щось поїсти, він сказав, що за кілька хвилин буде, приїхав через чотири години…

А коли ми знімали епізод на мосту, то геть замерзли, ото  5 хв. йдуть зйомки, потім 10-15хв. відігріваємось…

Ось таке хороше закулісся, хоч і виснажливе, але цікаве. У нас були дуже стислі терміни на виготовлення фільму, так як потрібно було встигнути зробити його до благодійного концерту, що відбувався в Ужгороді в підтримку Сергія Дудкеєва  – "Такі рівні, такі різні". Власне, якби не цей концерт, то фільму би й не було.»

 

Андрій шукає фото.

 

«У Києві ми були 6-го червня. Нас зустріла уповноважена особа від телеканалу Інтер. Провели нам екскурсію Києвом ( побували також і на Майдані), поселили нас в Інтершколі.  На самій церемонії нагородження ми сиділи в залі очікуючи коли оголосять наш фільм, адже ведучі  до кожного епізоду підводили певною промовою. Якоїсь миті мені здалося, що все, ми надаремно приїхали, і саме тоді на екрані з’явився «Слова на вітер». Не памятаю себе від тої миті, наче кудись провалився, прийшов до тями, вже на фуршеті з бокалом шампанського в руках. Що говорив журналістам, які нахлинули, як рій бджіл … нічого не памятаю.  А потім мене до себе запросив директор телеканалу Інтер та запропонував роботу у них.. Маю час на роздуми до кінця року. Звісно, пропозиція заманлива, але тут у мене команда і я не просто Андрій Гепенко, я частина цілісної структури, а там треба все починати  з нуля. Оплату пропонують гідну, більше того я домовився, що в разі моєї згоди зі мною поїде  Андріяна Кіш – моя подруга, тай працюємо разом, адже  сам я там фізично не виживу. А вона  журналіст, тож також матиме роботу на телеканалі… Є пропозиція віддаленої роботи  на «Ранок з Інтером», поки думаю. »

 

Церемонія нагородження Молодіжного фестивалю телевізійних проектів "ІнтерФільмФест". Андрію вручають диплом.


Як змінилось твоє життя та вашої творчої групи після номінації?

Зоряної хвороби в нас немає, але люди ну вулицях впізнають, вітають. Було багато інтервю на телеканалах та друкованих виданнях. Але це все втомлює. Тай ми за власний кошт їздимо на подібні заходи.

Що у ваших планах надалі?

Зараз знімаємо новий фільм в Мукачеві та Ужгороді, і це буде повний метр, не можу сказати, як називатиметься, але він історичного характеру, дещо містичного (показує промоверсію). Маю намір відзняти ще одну короткометражку соціального значення.

Автором сценарію будеш ти?

Сценарій «Слова на вітер» першочергово писав я, але згодом хлопці його довершили, основну функцію сценариста та режисера взяв на себе Михайло Лемак, я був у якості монтажера та головного героя. Маю сказати, що в розробці нашої будь якої роботи приймаємо участь усією командою.

Як ви обирали дівчину для головної ролі?

Ой, ми  соцмережі «Вконтакте» переглянули сотні дівчат. Треба було знайти особливу. Щоб вона не тільки виглядом була милою, а насамперед пронизувала психологічно. Виявилось дівчат багато, а претендентки на роль нема. Тоді Михайло згадав, як на одному з випускних вечорів  плакала дівчина. Через знайомих і друзів ми  віднайшли Вікторію Ліхтей. Вона звісно була здивована і приємно вражена. В фільмі є кадри, як вона водить  автомобіль, насправді не вміючи цього робити. Кумедним чином ми вийшли з ситуації (це треба було бачити, показує  відео епізоди)….

Де ти вчився комп’ютерній грамоті?

Самотужки  опановував. Після аварії, що сталася 2004р.близько двох років  перебував у депресивному стані, навіть не хотілось жити. Не знав чим займатись, як бути взагалі далі. Адже не мав відповідної наукової підготовки, бо в школі  погано вчився, серйозно нічим не цікавився. Будь яка «тусовка» за моєї участі закінчувалась  бійкою… Тому мав вибір – жити далі й радіти життю, або скніти й нарікати на долю. Обрав найважче, адже було не легко вдома набувати навики програміста, там були потрібні звичайні знання математики … тому доводилось усе починати  з початку.  Були миті, коли кидав книжки, все набридало, але таки знову брався за  вивчення. У 2008р. нарешті опанував відео монтаж. У 2009р. познайомився  з Володею Муквичем, Михайлами Талабіром та Лемаком, Олександром Ковалевським. З того часу ми не тільки працюємо разом, а й дружимо.  

 


Творча група з Виноградова на ІнтерФільмФест: Андрій Гепенко, Михайло Талабіра, Михайло Лемак, Андріяна Кіш


Окрім монтажу, розробки веб-сайтів… чим ти ще займаєшся?

Мию вдома посуд, прибираю, готую собі їжу… а між цим усім маю намір  створити громадську організацію в підтримку інвалідів. Власне вона уже є, і зараз саме готуються документи за якими я є головою організації.

Навіщо це тобі?

Я хочу не просто допомогти коштами, чи матеріальними цінностями інвалідам, а зорганізувати  нас, і створити певну групу підтримки один одного, доводячи своїм власним прикладом, що життя у візку – це не вирок, це спосіб життя. І вести повноцінне життя нам не дозволяє  власне психологічне обмеження. Я через це пройшов, проходжу кожного дня. Це важко, але необхідно, якщо ти хочеш жити.

З твоїм діагнозом лікарі можуть поставити тебе на ноги?

Так. У Німецькій  клініці можуть зробити операцію вартістю  1 мільйон 300 тисяч гривень.

Ти іншим людям допомагаєш, от наприклад як Сергію Дудкеєву, створюючи відео-повідомлення, чи щось типу цього. Таким чином люди надсилають кошти. Що ти скажеш якщо відкрити тобі рахунок  для благодійної допомоги?

Я відмовлюсь від грошей принципово. Розумієш, я у візку, але живу і не почуваю себе обмеженим, так, мій спосіб життя трішки інакший, але моєму життю нічого не загрожує. Тому краще дати ті кошти тій людині, яка може життя втратити.

Чого ти хочеш досягти в житті?

Сімя – дружина, діти.

 

Дивний парадокс, чи не правда? А правда в тому, що будучи зрячими – ми сліпі, будучи сильними ми безсилі. І тільки коли є бажання творити себе та свою буденність у якості  на щабель  вищій ніж інстинкт ми перетворюємось з тварини на людину. І як  каже Андрій: «Людина, яка хоче, вона знайде можливості, яка не хоче – шукає причини.»

 

Перед тим, як піди він задав мені питання: «Поспілкувавшись зі мною, змінилась твоя думка про інвалідів, та ставлення до них?»

– Я бачу Тебе, а не візок.

 

«Я інвалід… Я прикутий до ліжка… Я живий, але не живу… Я хочу, але не можу…

Чому? Не можу бо я безпорадний інвалід!?

Не шукайте причини, шукайте можливості, і тоді, навіть сидячи у інвалідному візку ви завжди досягатимете своєї мети.»
 

 

Коротко про подію:

Короткометражка "Слова на вітер" створена творчою групою з Виноградова. Михайло Лемак сценарист та режисер, Талабіра Михайло та Олександр Ковалевський оператори, Гепенко Андрій  автор ідеї, режисер монтажу та головний актор, потрапила у список 25-ти найкращих робіт та отримала спеціальний приз від Inter Media Group.

Церемонія нагородження  Молодіжного фестивалю  телевізійних проектів "ІнтерФільмФест" відбулася  6 червня у Києві.

 

Прошу звернути увагу!

Інваліду відмовили у соціальній підтримці. Пенсія у розмірі 900 грн. погоду не творить, але тим не менш, зайвою не є.

 

«У зв’язку з працевлаштуванням в лютому місяці 2014р.по вашій пенсійній справі виникла переплата 2867,07 грн. за період з 03.02..14р. по 30.04.2014р. Виплата Вашої пенсії припинена з 01.05.2014р. Управління Пенсійного фонду України в Виноградівському районі просить Вас 15.05.2014р о 10:00к.ч. з’явитися в УПФУ (м. Виноградів вул. Миру №43, 3-й поверх 15-й каб.) для участі в комісії по розгляду  питань  пов’язаних з призначенням та виплатою Вашої пенсії в управлінні»  – такий лист надійшов Андрію з УПФУ. Він  повернув переплачену різницю, а «діра» в Українському  законодавстві залишилась…

 

Світлана КЕДИК

 

 

 

 


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/templates/default/item.php on line 248
Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.