Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/models/item.php on line 877
Вівторок, 03 березня 2015 00:00

Була у Сасові колонія

Додала

Виснажена першою Світовою – на італійському фронті війна забрала не одне чоловіче життя, Верховина по волі оживала. Відірвана від світу.

Охоплена голодом, безправ’ям, злиднями, хворобами і безробіттям кожна сім’я  ще мала заготовляти дрова, колоти драниці, здавати кожну десяту вівцю, віко вівся (25 кілограмів), три лікті полотна, шкурку куниці чи тушку рябчика. У кожному чоловікові поєднувалася уміння вівчаря, скотаря, землероба, лісоруба, мисливця. Працювали верховинці на літнім викосі трав, лісорозробках, вирубці  і сплаві деревини, на прокладанні доріг у горах… Щоб прогодувати родини горяни спускалися у низинні райони. Так група чоловіків з Волового (Міжгіря) та з Горінчева  добралися до Сасова. В чотирьох кілометрах за селом викупили орні землі. Намулені від весняних розливів Ботара участки вони засіяли пшеницею житом вівсом, кукурудзою, коноплями та льоном. У відкритий  ґрунт люди в перше висадили картоплю, тютюн, городні культури.

Поступово переселенці стали обживати місцевість. Нарізали рівну, як стріла вулицю. Виходила вона з одного боку на Холмовець, а з другого – у бік румунського кордону. Люди приступили до будівництва житлових осель. Почали поставати хати криті соломою, а згодом черепицею та шифером. Першими побудувалися  тут Дмитро Гінцяк,  Михайло Молнар, Василь, Дмитро, Іван та Петро Катуни, Михайло Шекета. Потім Петро та Михайло Головки, Михайло Криванич, Василь та Юрій Бобики, Василь Звір, Петро Петрина, Михайло Рябець… Поселення переселенців з Верховини у Сасові прозвали  «колонією».

Збудувати хижу, виплести з верболозу коші для зберігання качанів кукурудзи упродовж року була чоловіча робота. Зробити хату привітною та затишною мали жіночі руки. Верховинки уміли і глину місити і шовки носити. Посеред жилої кімнати у кожнім домі стояв стіл, лавиці. За ним збиралася родина не лише на сніданок, обід та вечерю, але і на молитву, щоб віддати честь, поклін і славу Всевишньому за хліб і все необхідне до  хліба. Під стіною займав своє місце бамбет (від німецького. слова  баум-бетт – дерев’яне ліжко). З протилежного боку стояв креденц – засклені полиці для посуду, довга лада (для домотканих рушників і скатертин, дівочого посагу). За дверима була вішалка для верхнього одягу.

Білилася хата до Великодня та Преображення Господнього – храмового свята у Сасові. У кожній хаті під вишиваними рушниками над покуттям висіли Божі образи. Окремо, у рамці під склом – родинні фотографії. Батьківським кутом у хаті була піч, біля якої обігрівалася вся родина. На материних плечах лежали інші три.  Мала вона хліб спекти, масло сколотити, приглянути за виводком курчат, качат та гусей, нагодувати свиню, подоїти корову, зварити обід, погнати маржину у сільську череду, аби та до вечора напаслася і дала молока. А ще на полі мала упоратися, дати повний лад, аби земля не заросла бур’янами. Взимку сільські жінки шили, пряли, ткали, в’язали вовняні речі скубли гусяче перо…

З початком весни біля зведених хат чоловіки висаджували саджанці дерев, кущі винограду, плодоягідних культур, розміщали вулики, аби мати свій мед. Отоварювалися люди в основному у Сасові. У продуктових магазинах скуповували сіль, цукор, крупи, гас, сірники; верхній одяг та черевики підбирали у сільпо. Батьки вчили дітей добру, справедливості, чистоті почуттів, любові та повазі. Рахували вони, що кожна людина має лишити по собі гарний слід. Верховинцями цінувалися і мова рідна, і слово влучне, і гарна пісня. Найтепліші спогади мешканців колонії були пов’язані з будинком Михайла Івашка. Тут знаходилася народна школа. Відвідували її близько 20-ти учнів. Це – Іванко, Михайлик, Юрко та Микола Лемаки. Іванко, Марічка, Михайлик та Оленка Тегзи, Марічка та Степанко Гички, Василько та Ганночка Шекети, Юрко, Василько та Єлизавета Бобики, Йосипко, Ганночка, Борис, а згодом Оленка Головки… Навчав дітей зять господаря Іван Богаш. Пізніше у народній школі вчителював і Петро Бідзіля. Щонеділі школярі виступали з концертами. Мали свій хор, незмінних солістів Михайла Петрину та Ганну Головко, своїх гімнастів, акробатів і ілюзіоніста Йосипа Головка, вправність рук і виступи якого завжди дивували людей новизною і неочікуваними результатами. З дітьми постійно працювала вожата Марія Тупиця.

Не оминули колонії події, що відбувалися у світі: війна у Іспанії, проголошення у Хусті Карпатської України (за активність у цих подіях були розстріляні М.В. Криванич, Й.М. Човбан, Д.М. Дуля, Ф. А. Дьордь, І.Ю. Кекерчинь). Друга Світова, з якої без правої руки повернувся у село 47-річний батько багатодітної родини Петро Михайлович Головко. Зародження нового життя, колективізація, (хто пішов орати землю, працювати у ланці, хто на ферму доглядати молодняк, доїти корів, годувати свиней). Це була їхня участь у розбудові соціалістичного суспільства. Викликала вона  зміни і  у свідомості людей, безпосередньо торкнулися кожного переселенця. Траплялися у житті селян і кумедні курйози. Найдотепніший у розмові фігляр Андрій Іванович Дьердь випадково завернув не на свою вулицю, а в сусідню Румунію і потрапив туди у розгар весілля. Вільно володіючи мовою гарно вписався між людей, пограв їм  на народних інструментах, заспівав, потанцював. Від душі повеселив людей. І ті відправили його додому на парадній бричці, запряженій гривастими кіньми, завантаживши смачними весільними дарами та цуйкою (місцевим самогоном). Прикордонники безперешкодно пропустили нічного візитера і на нейтральній смузі сліди від колісниці загребли граблями. Обійшлося без «ЧП». Але в селі ще довго люди кепкували з Андрія Івановича, чекаючи його веселих розповідей про цю пригоду і вигадок- небилиць.

Зимовими вечорами молодь охоче збиралися до оселі Катун, Там була своя тютюнова база. Наламані у сезон листи тут гладили, нанизували на шпагат, розвішували в сушарці. Коли листя набирало потрібної кондиції, його обережно знімали, сортували, партіями укладали у короби. Далі їх відправляли у ферментаційні пункти. За роботою молодь залюбки жартувала, розважалися, співала, слухала розповіді літніх людей, їхні спогади про життя на Верховині, традиції та звичаї. Тут розучували колядки, грали вертепні дійства. З ними ходили від хати до хати. У селі довго згадували правдиво відтворену біблійну історію про народження Божого дитяти у Віфлеємській яскині, яку так майстерно зіграли 2 янголики – охоронці (Ганна Головко та Єлизавета Бобик), чортик (Іван Тегза), дід (Михайло Головко), баба (Марія Тегза), 4 пастирі…

Молодь непомітно підросла. По черзі з родинного гнізда випорхували сини і дочки. Йшли у світ за мудрістю і наукою і ставали гордістю батьків. Істориком став Йосип Михайлович Криванич. Він побудував другу Виноградівську ЗОШ, у якій тривалий час директорував. Українським філологом, а згодом директором Олешницької ЗОШ стала Марія Михайлівна Гичка. З родини Івашків педагогами вийшли Ганна Михайлівна та Олена Михайлівна,  які довгий час вчителювали у Сасові. З багатодітної родини Головків 6-ро дітей здобули вищу освіту. Володимир Петрович працював у райкомі партії. Директорував у вечірній школі робітничої молоді у Чорнотисові,  а далі у Холмовці. Олена Петрівна була математиком у Лемаковиці. Ганна Петрівна працювала інженером – диспетчером на заводі «Електрон». Михайло Петрович закінчив аспірантуру і став провідним енергетиком на Воловеччині. Борис Петрович військовий відставник, проживає у Херсоні. Андрій Петрович став визнаним будівельником. Василь Дмитрович Катуна очолив профспілкову організацію в Ужгороді…

 

З часом голова колгоспу «Україна» Іван Кирик запропонував колоністам переселитися у Сасово. Сільська рада виділила бажаючим ділянки на нововідкритій вулиці Лесі Українки. Так поступово почала відмирати колонія. На ній позначився і пагубний вплив листопадового 1998-го та березневого 2001-го паводків, які  завдали вулиці величезною шкоди. Вже на  сьогодні в колонії  збереглася і уціліла єдина хата Івана Івановича Шебедяка. Але і вона пустує бо її господарі перейшли у небесний вимір.  І тільки вітер розчісує гілки п’янкого бузку, журавель над колодязем тихо порипує. Але пам'ять людей завжди повертає у світ їхнього босоногого дитинства. У те село,  де пройшли найвідрадніші роки юності, де починалися дороги у широкий світ життя.

 

Марія Конкіна

 


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/templates/default/item.php on line 248
Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.