Хочеться закохатися, наприклад, по самі вуха. Хочеться вірити, що існують царевичі які, обираючи жабу за дружину, бачать в ній царівну (саме так), тому вона нею і стає в кінці казки. Зовсім не хочеться думати про те, що буває навпаки – принц одружується на царівні і перетворює її в жабу…
З любов’ю все складно…Вперше закохаєшся, думаєш на все життя. А життя думає інакше. Я, наприклад не сумую за першим коханням, бо я його не помітила. Десь притопталося. Витопталася в землі ямка, скочила туди жаба-царівна та й думає сама про себе: кого з неї зробила любов – царівну чи жабу…Любов зробила місце для ямки…а чому не горбик, палац на горбикові, чому не піраміда? Життя мовчить на всі ці каверзи. Як і ніхто не знає, чому Іван Царевич випустив стрілу і попав зненацька в болото. Ось хто він – купідон! Купідон-невдаха. Інакше не міг вирішити сімейну проблему. А любов? Про любов у цій казці не пишеться. Мова йде про страсті – ХТО який. Жаба була приречена, бо тільки царівна могла закохати в себе царевича. А чи варто було? Все що робила царівна так ото пряла, ткала, вишивала, озеро копала для лебедів, вчилась танцювати, розмахуючи широкими рукавами. Аби лишень отому Купідону догодити, та його батькові і братам. А вони з нею шкуру зняли та спалили. Не вірили своїм очам. Любов оригінальна… В її оригінальності, як у стихії гормонів – сплутані вектори, порожнечі і натоптиші, розбіжності що об’єднуються і спільне, що розколюється пополам. Любов – ефімерія, найхимерніша інтрига.
Для мене залишається великою загадкою моя і царівни-жаби історія. Треба ж так, не вірячи в любов, доводити якомусь царевичу-купідонові свою банальну втіху від зустрічі з ним. А причина в тому, що вона і я ніколи не мріяли про справжнього принца, нехай сидячи в болоті. Ми ж обоє прекрасні! І жахливі, коли нас поглинає чоловіча примітивність.
Ото ж – хочу закохатися по вуха, і на цей раз у принца… з якоїсь іншої казки, наприклад, «Спляча красуня»…
Уже напівспляча Валентина Костьо
