Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/models/item.php on line 877
П'ятниця, 23 жовтня 2020 07:35

Долі людські. Знала ціну кожному слову і вчинку

Додала
Знала ціну кожному слову і вчинку Знала ціну кожному слову і вчинку

В розмові з медиками довідалася, що головний лікар районної лікарні, комуніст Василь Андрійович Гіріц у свій  одружився з Сестрою Милосердя, служебницею Згромадження святого Вікентія де Поля, яке існувало при Виноградівській римо-католицькій церкві. Входило до нього четверо монахинь. Виникла ціла низка запитань, які не давали мені спокою. І я почала шукати сліди бодай одної з них, яка ще є живою. Так і потрапила на вулицю Ватутіна, 13. Тут жила самотня колишня монахиня Агіна, Доріка Юріївна Часин, в минулому  операційна сестра районної лікарні.

Попросила її трохи розповісти про свій орден монахинь чину святого Вікентія і розшукати бодай одну фотографію, щоб побачити, як виглядала форма сестер-жалібниць, які у лікарнях доглядали важкохворих, самотніх, безпомічних і знедолених хворих, котрим вже ні до кого було звернутися за підтримкою і допомогою. Жінка рилася і шукала довго, продовжуючи свою бесіду:

– Настали важкі часи. Нас черниць переслідували і ми були змушені спалити все, що торкалося нашого колишнього духовного життя. Але дещо таки від влади приховали.

Мене дуже потішило, коли 85-ти річна жінка простягла кілька пожовклих від часу знімків. Попросила мене присісти ближче до неї, аби просто поговорити.

Видно, гості у неї бувають нечасто. Живе самотня. Кожній людині вона вельми рада. У неї колись була сестра Олена Лелекач, яка теж висвятилася і стала сестрою Ціріною. Обидві були з Рожняви. Дівчат направили у Виноградівську лікарню до тодішнього лікаря Ласлова Мадяра. Через рік Сестер Милосердя стало четверо. До них приєдналася сестра Саломея (у миру Марія Андріївна Югас) та її молодша рідна сестра Бовна (здається її звали Юлею у миру, але не дуже впевнена, бо минуло багато часу і дещо могла призабути). Дівчата походили з Середнього, що на Ужгородщині. Вони втратили молоду матір. Батько наважився і одружився. Привів до хати мачуху. На жаль, дівчатам вона не стала матір’ю.  І сестри вирішили висвятитися і стати монахинями. Їх метою було допомагати безпомічним, виснаженим духом, хворобами, життєвими негараздами, підтримати їх словом і ділом, вселяти в них віру в одужання, Божу справедливість і прощення їм всіх земних гріхів. Саломея вже мала диплом двохрічної школи медичних сестер. Її вона успішно закінчила в Братиславі. Три роки пропрацювала в Ужгородській лікарні. Набралася досвіду і вміння доглядати хворих, входити у їхнє довір’я. У Виноградові її чекала не менш відповідальна робота – медсестри у операційному відділенні. Кожний ранок четверо монахинь розпочинали з молитви. Щодня поспішали до каплички, яка знаходилася на території лікарні. Дівчата щиро молилися і просили у Всевишнього підтримки, сили і наснаги у нелегкім щоденнім двобої з людськими болями, стражданнями, муками. Ця підтримка була потрібна їм, щоб чесно нести і виконувати свої обов’язки,  вселяти віру і надію на одужання навіть тим, кого неминуче чекала смерть. Своєю теплотою, людяністю і любов’ю монахині скрашували їхні останні земні хвилини. Були поруч, потішали, вели розмову і вселяли надію на вічне життя. Щоб хворі покидали цей світ з приємним відчуттям і бодай надією, що їм будуть раді у небесних вимірах.

Потім монастир розпустили. Розігнали усіх монахинь. Дівчатам дали вибір: або виїхати за межі міста, або, як звичайним людям, далі працювати у лікарні. Сестра Саломея вже була старшою операційною сестрою. Для колег вона стала Марією Андріївною. До неї всі зверталися з людською вдячністю і теплотою і вона це дуже цінила. Мала вже за 40, але залишалася самотньою…

Якось Василь Андрійович важко захворів на вірусний  гепатит. У ті часи цей недуг був майже невиліковним. Хворого головного лікаря допровадили до обласної лікарні. Та навіть там його становище вважали безвихідним. Про це довідалася Марія Андріївна. Для себе одразу вирішила все. Взяла відпустку за свій рахунок і поїхала в Ужгород.  Твердо знала, що мусить бути вихід з цього становища. Навіть від себе приховувала, що любить цього чоловіка. Мусить допомогти йому не лише як колезі, але і як найдорожчій та ближчій людині, що глибоко запала у її серце. Шукала виходи. Їздила до цілителів, знавців народної медицини. Добралася й до монахів.  Звернулася до ченця Василя Чейпеша з Королева. Той забезпечив її цілющими трав’яними зборами для очистки печінки і внутрішніх органів черевної порожнини. Поїхала у Чеславці на Ужгородщині. Розшукала монаха Сент Міхая. Той приготував для неї кульки. Ними три рази в день мала підгодовувати хворого. Чи своїм великим жіночим терпінням, чи сильною жагою врятувати дорогу їй людину, з якою роками пліч-о-пліч  несла нелегку ношу відповідальності  за людські долі, приховувала свою захопленість ним, як медиком і любов, яка підтримувала її душевну рівновагу у важкі часи випробувань і гонінь.  Напевно це і стало тими складниками рушійної сили, які допомогли їй повернути до життя коханого уже майже з-за межі небуття.

Марія КОНКІНА

Далі буде…

 


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/templates/default/item.php on line 248
Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.