Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/models/item.php on line 877
Print this page
Понеділок, 12 жовтня 2020 12:05

Долі людські. Своєю ініціативою і задумом умів запалити людей і повести за собою

Додала
Своєю ініціативою і задумом умів запалити людей і повести за собою Своєю ініціативою і задумом умів запалити людей і повести за собою

Протягом 33-х років поспіль Василь Андрійович Гіріц був головним лікарем Виноградівської районної лікарні. Постійно дбав про охорону здоров’я трудящих району. Яким він був, запам’ятався і живе у спогадах людських поговоримо далі…

Тетяна Миколаївна Грабовчак, колишня старша медсестра кардіологічного відділення центральної районної лікарні:

В цій людині енергія завжди била через край. Своєю ініціативою і задумом він умів запалити людей і повести за собою. Ніколи ми не рахувалися ні з часом, ні з втомою. Працювали стільки, скільки того вимагали обставини. З нас ніхто не думав про заробіток. У нас був священний обов’язок перед хворими. І ми, як уміли і могли, постійно дбали про них. Лікарня світилася чистотою, білизною і свіжістю. При нашім головному лікарю Василю Андрійовичу на її території відкрилися аптека, їдальня для медичних працівників, бібліотека, яка постійно поповнювалася новою науково-технічною, медичною, вітчизняною та зарубіжною художньою літературою, періодичними виданнями по медицині. Головний лікар завжди працював над собою і цього постійно вимагав від  усіх нас. Рахував, що круглозір людини не має перебувати у застої.

При клубі організувався хор медичних працівників. Ним керувала випускниця Львівської державної консерваторії Надія Будзь. У хорі  залюбки співали наші лікарі і медсестри, санітарки і няні, всі бажаючі фахівці, яких природа наділила гарним голосом і виконавським хистом. Від концертних виступів  медиків у місцевого населення лише зростала повага і авторитет до людей у  білих халатах.

Ганна Іванівна Керестеші, колишня медсестра операційного блоку хірургічного відділення:

У 1951 році я закінчила Хустське медичне училище. Працювала палатною сестрою. Тут Олена Спіцина переводиться на роботу в Берегове. На  її місце операційне відділення беруть мене. У коло моїх обов’язків входило: накладати хворим гіпсові пов’язки, обробляти рани, перев’язувати їх, розносити таблетки по призначенню виписані пігулки, спиртові настойки, сиропи, робити уколи, ставити крапельниці,  для відповідних аналізів брати збір крові, правильно вести медикаментозне лікування, замірювати температуру тіла і кров’яний тиск, вводити наркоз, підключати кисневе дихання, за призначенням лікарів доглядати хворих. Завжди відчувала наскільки потрібна людям, які лежать у палатах, прикуті до ліжка і потребують старанного догляду, людської привітності, уваги і доброго слова.

Поруч з нами завжди добросовісно трудилися і інші служби. Від них теж залежала якість нашої роботи. Добрим словом згадуються наш завідуючий господарською частиною Юлій Іванович Гомічко, два незмінних сантехніки-слюсарів Бундаш і Олаг-бачі, електрик Янош Товт. Останній напам’ять  знав  усю електросхему лікарні, миттєво знаходив і усував будь-яку несправність її, на дотик, із закритими очима міг її полагодити. Ці люди роками несли свою нелегку службу і завжди були на своєму місці. З такими фахівцями працювати  нам справді було в радість. Наші нелегкі будні переростали у щось високе, крилате, піднесене і радісне. Бувало, повертаю з нічного чергування у другий кінець Ардовецької вулиці, де тоді жила. Лечу додому, мов на крилах. Душа світиться радістю, співає… Світле відчуття на серці вихлюпує з мене.  Знов ми  когось витягли з лабет смерті, комусь повернули здоров’я, хворий вчасно виписався і повернувся до своєї сім’ї, улюбленої роботи, нестримного плину свого  життя.

Ніна Федотівна Сабов-Деркач, колишня операційна сестра:

Закінчила Полтавське медучилище. З дипломом акушерки була направлена на роботу в село Іза Хустського району. Там закохалася у простого сільського юнака.  Вийшла заміж. За чоловіком услід перевелася на роботу до Виноградова. Занесла  свою заяву в лікарню. Першим мене зустрів головний лікар. Він запросив мене до свого кабінету. Після щирої розмови Василь Андрійович одразу визначив: підете в хірургію. У вас швидка реакція.  Вмієте орієнтуватись у ситуації. Виважено і самостійно приймати важливі рішення до підходу квафілікованого лікаря. Маєте певні навики роботи, уміння, терпіння. Робите все без зайвої метушні. Це саме те, що конче потрібне в нашій нелегкій хірургічній роботі…. Отак я і потрапила в хірургічне відділення. Для мене робота стала головною, а колектив – рідним на все життя. Дбала про все: чистоту в палатах, стерильність, робила уколи, ставила капельниці, вводила наркоз, ночами чергувала біля хворих, які проходили реабілітацію в післяопераційний період. Бувало, йду на роботу, а по дорозі мене наздоганяє і зупиняється чорний «Жигуль». Василь Андрійович з дружиною їдуть на роботу і охоче підбирають мене. Ніколи не оминав  наших працівників.  аби не зупинитись, не привітатись. Для кожного мав тепле і привітне слово. Але й вимогливості у нього вистачало на всіх.

Пригадую,  продовжила свою розповідь Ніна Федотівна,  такий випадок. Я почала працювати у відділенні. Була ургентною. Виконувала всі призначення хірургів: кому роздавала ліки, кому ін’єкції робила, з ким просто поговорила. Ще раз обійшла всі палати. Дала «відбій». З санітаркою Єлизаветою Часин підготували тампони, Зібрали всі шприци, їх добре промили, прополоскали водою і склали в стерилізатор. Хай на вогні добре прокиплять 40 хвилин. На ранок знову все повинно бути  готовим  до роботи.

У коридорі і палатах завмерло життя. Навколо панувала заворожуюча тиша. Приємний теплий вечір. Чуємо: у коридорі лунають чиїсь кроки. До маніпуляційної постукав і ввійшов Василь Андрійович. Привітався. Жив неподалік на території лікарні, майже поруч з нашим відділенням. Поцікавився, як у нас  справи.

Наче все гаразд, відповідаю йому  з чистою совістю,

Добре. Давайте пройдемося по палатах. Подивимось.

Вийшли ми вдвох з кімнати. Попрямували коридором. Скрізь тиша, хворі сплять. Раптом з-під дверей 33-ої палати пробивається вузенька смужка світла. Відчиняємо двері. Троє хворих з переломами грають доміно. Привітався до них головний і каже:

Бачу, хлопці, вам не спиться. Хоча час уже давно на сон, а ви ще продовжуєте свою гру. Нею ви порушили наш розпорядок дня.  Ви дуже підвели свою медсестричку. Говорить він спокійно, без будь-якої злості, а я відчуваю, як ніяковію, заливаюся рум’янцем. Такої прикрості як цей випадок ще  в своїй практиці немала.

Хворі почали оправдовуватись, мовляв, не такі вони вже й важкохворі. Справи їхні пішли на поправку. Скоро їм виписуватися додому час.

На перший раз пробачу, але більше своєї сестрички не підводьте…

Це був єдиний випадок у моєму житті, коли я недогляділа за порядком у своєму  відділенні.

 

1. Долі людські. Започатковану ним справу продовжили колеги 

Далі буде…

Марія Конкіна


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/templates/default/item.php on line 248
Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Останні пости від Марія Конкіна

Related items