Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/models/item.php on line 877
Неділя, 11 жовтня 2020 08:08

Долі людські. Започатковану ним справу продовжили колеги

Додала
Започатковану ним справу продовжили колеги Започатковану ним справу продовжили колеги

Коли людина поруч і роками сумлінно виконує свою справу, все, що вона творить, сприймається як належне. Згодом, коли її не стає починаєш відчувати, як чогось не вистачає. Починаєш оцінювати, зважувати, порівнювати і усвідомлювати, як вона багато значила для людей і суспільства. Не забулась, ні на йоту не зменшилася вагомість її праці, не стерся її слід у пам’яті людській. І далі вона продовжує жити у справі, якій віддала своє життя, молодість, здоров’я, усі природні нахили і сили. Хоч давно переступила поріг безсмертя, але справа її і слава продовжує свою ходу у плині часу, живе у прийдешнім дні.

Колись фотограф зняв його портрет у профіль для Дошки пошани. Зняв чоловіка у зрілих літах. У білім халаті. Під ним проглядається гарно випрасувана біла сорочка, краватка. Завжди ходив у костюмі. Підтягнутий, зібраний, акуратний. З першого погляду своєю людяністю і простотою полонив людей. На його лиці пробивалося щось добре і мудре. Голова трохи нахилена. На чолі і обличчі позначилися передчасні зморшки. Це явний слід його постійних тривог, безсонних ночей, ваги великої відповідальності, яку ніс за долі людські. У погляді – задума. До губ неквапливо піднесена рукою цигарка. Ще не затягнувся. Палив рідко. Однак фотограф дуже вдало вирвав цей момент з його життя. Весь у думках. Вони не дають йому спокою ні в день, ні в ночі. Щось постійно прикидає, порівнює, планує і вибирає. А за його плечима шумлять молоді берізки. Тріпочуть листям, грають веселковими барвами дня. Вони просіюють світло і затінок, який проникає сюди крізь буйні зелені рукава верховіть.

Ось такий він, як був у житті Василь Андрійович Гіріц. Колишній головний лікар району, відомий хірург, умілий керівник і здібний організатор, неординарна людина, яку на Виноградівщині  знали, поважали і любили всі, з його думкою рахувалися завжди. Всі добре усвідомлювали, що від започаткованої ним справи виграє будь-яке його починання, до якого прикладе руки. 73 роки тому розпочинав свою трудову діяльність у нашому місті. Яким запам’ятався людям, яким згадується, яким живе у їхній пам’яті?

Спогади із записної книжки журналіста 2002-го року.

Гелена Людвигівна ЕГЕЇ, вул. Ардовецька, 40, м. Виноградів:

– Ніколи не думала, що хтось, колись  мене розпитуватиме  про такі далекі часи. Мені 77. Життя на фінішній прямій. Але не буває дня, щоб у думках я не завертала, не згадувала лікарню. В ній 30 років проробила разом з Василем Андрійовичем. Була секретаркою у приймальні. Усі дзвінки, ділові папери, вхідна і вихідна кореспонденція, уся статистична документація і звітність лікарні проходила через мої руки. Постійно вела записи відвідувачів на прийом до головного лікаря. У різні інстанції вчасно надсилала відповіді на вжиті заходи.

Василь Андрійович був винятково розумним, уважним, чуйним і попри все діловим як людина. До роботи ставилася дуже добросовісно і відповідально. З належною увагою приймав відвідувачів. Ніколи не зважав на їхнє положення у світі. У кожному випадку перед собою бачив конкретну особу, яка зараз потребувала його уваги, підтримки і допомоги. Ми  впізнавали його по кроках і знали, досить головному лікарю появитися на території лікарні, як усі проблеми і невирішені справи, котрі нас хвилювали, самі собою відпадали одразу. За що не брався Василь Андрійович, будь-яку розпочату справу обов’язково доводив до кінця. За цю діловитість його поважали в колективі, підтримували і спільно боролись за здоров’я  місцевого населення.

Олівер Йосипович СІЛАДІ,  колишній завідуючий хірургічного відділення лікарні, вул. Ардовецька, 22, м. Виноградів:

– Я найдовше проробив у лікарні. Між собою жартуючи, колеги називали мене патріархом скальпеля. Та за моїми плечима незримо завжди стояла постать дуже шанованої у районі людини, колишнього хірурга і головного лікаря Василя Андрійовича Гіріца. На Виноградівщині саме він започаткував охорону здоров’я. Якось з  області поступив дзвінок: медикам викласти свої пропозиції щодо організації медичного обслуговування населення району. Василь Андрійович вирішив порадитись з колективом, на нараду зібрав усіх колег  і виніс це питання на обговорення. Уважно вислухав думку кожного. Потім поділився своїм баченням цієї проблеми.

– Найвіддаленіші села в районі Боржавське, Заболоття, Велика Паладь, Петрово, Широке, Новоселиця. Важкохворого звідти доставити до міста займе щонайменше підгодини. Якби у Виноградові була базова лікарня, у ній сформувалося б і запрацювало ядро фахівців.  Змогли б придбати все необхідне обладнання, забезпечити стерильність і чистоту робочих місць, своєчасне постачання медикаментів для хворих. Це дозволило б нашим відвідувачам на місці надавати своєчасно висококваліфіковану невідкладну медичну допомогу, боротися за його здоров’я і повертати сили кожному. До слів головного лікаря прислухалися медики. Вони одностайно оцінили і підтримали його пропозицію. Та з виноградівським  варіантом в Ужгороді не погодилися. Він повністю йшов у розріз із проектом перспективи розвитку охорони здоров’я району, яку в обласному центрі розробили  фахівці.

На нараді в Ужгороді слухали проект задуму виноградівців.  Після виступу Василя Андрійовича у залі завмерли всі.  Слово взяв професор Коломійченко з Києва. Сам цю проблему вирішити не береться. Про неї доповість у Києві, на колегії Міністерства охорони здоров’я, а  вже про  прийняте нею рішення згодом вчасно надішлють повідомленн в Ужгород.

Цілих півроку тривала мовчанка, але столиця дала добро. Тепер від Василя Андрійовича та всього медичного персоналу залежав успіх вирішення цієї справи. Гіріц підняв на ноги все районне партійне керівництво, усіх голів колгоспів і радгоспів, директорів промислових підприємств і установ,  на загальних  засадах наполегливо взявся за реалізацію свого задуму в життя. Це була велика відповідальність, як в народі кажуть: палиця з двох кінців. Настирливість головного лікаря перемогла. «Експеримент у Виноградові» вдався. Побудована нова лікарня стала базовою. До позитивних зрушень у роботі це наштовхнуло всіх медиків.  Почалася їхня творча робота. За досвідом роботи у Виноградово почали наїжджати гості. Прибували не лише  з України, але і  братніх союзних республік та сусідніх з нами держав: Румунії, Угорщини, Чехословаччини…

Василь Андрійович ТАР, провідний акушер-гінеколог лікарні, вул. Пархоменка, 48, м. Виноградів:

– Робочий день Василя Андрійовича розпочинався з досвітку. Мав напрацьовану роками звичку щоранку обходити територію лікарні. Доки медики виходили на роботу, він уже знав усі проблеми, які виникли в  кожному відділенні. На «п’ятихвилинці» швидко озвучував їх,  тут же намічав шляхи їх подолання. Щоб не гаяти людського часу, нараду закінчував словами: «А тепер, колеги, до роботи». Праця медиків вимагала великого щоденного нервового  напруження, витримки. За тиждень ця втома давала себе знати усім. Наш головний завжди про це пам’ятав. На вихідні збирав медиків на  виїзди на лоно природи – у район Винничок, Теплиці, Дубків, на берег швидкоплинної Боржави чи невгамовної Тиси, в Шаланецькі лісові масиви, Гучало завжди вивозив незайнятих на чергуванні колег. Сам любив ловити рибу, варити бограч та уху, запікати картоплю з салом у фользі, річкову рибу, нанизані на шампури гриби та шашлики. Взимку ходив на полювання. Любив бродити у лісі, у різні пори року милуючись гарною місцевістю Притисянської долини та гірських околиць Виноградівщини.

На території лікарні тримав садівника Адальберта  Молнара. Той своєчасно заклав теплицю і в оранжереях розводив, доглядав  і розмножував декоративні насадження. Тут круглий рік цвіли квіти. Усю територію лікарні садівник розбив на альтанки. Їх озеленили рідкісними породами дерев. Лише з часом медики належно оцінили цю Гіріцову передбачливість. Як для хворої людини багато важила прогулянка у затінку каштанів, кленів, грецьких горіхів, беріз і катальп, невибагливої черемшини, заворожуючої у цвіту магнолії чи вічно зеленої порослі самшиту та модрини. У цей час, всі відділення  лікарні мали свої квітники. Між собою змагалися за кращий. У «тиху годину», коли хворі відпочивали, медики охоче працювали на газонах, підрізали кущі, підбілювали стовбури дерев, поливали квітникові килими та зелень. Таке відношення до природи робило всіх працівників лікарні та їхніх пацієнтів добрішими. За це всі щиро були вдячні Василю Андрійовичу.

 

 

2. Долі людські. Своєю ініціативою і задумом умів запалити людей і повести за собою

Далі буде…

Марія Конкіна


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/templates/default/item.php on line 248
Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.