Із дня у день народжуємося й помираємо, і так уже цілу вічність. Навіщо? Скажи, навіщо!? Мовчиш. Ти завжди мовчиш… змушуючи мене гратись в шизофренію.

Вона повернулася спиною до монітору. Останній, може,  й образився б, якби вмів відчувати. Але голубий екран ще кілька хвилин ряснів небом, а потім згас.

Це просто настала ніч –  подумала вона і не лягла спати. Ото скрутилася калачиком на невидимій долоні у невичерпно глибокій самотності і просто заплакала. Згодом, лікарі поставлять правильний діагноз згідно всіх пунктів протоколу, дадуть жовтку картку і відпустять гуляти. Це уперше вона вийде за межі Його впливу, стрибне з пальця на палець і вмить опиниться на самому дні. На самому дні тої безмежності, що якось впустила в своє серце, в душу і не витримала. Не витримала безликого мовчання здорового глузду.

Я не хвора – думала вона – я надто здорова аби жити мірами диктатури звичайнісінького ЕГОїста.

Світлана КЕДИК